РОЗДІЛ 21. ТРАГІЧНА КОМЕДІЯ.

21 лютого 2020 року.

«Як зазвичай, у встановлений термін повернувшись зі свого поста, я почав, відповідно до певного графіка, охороняти піраміду зі зброєю – з 4 до 6 ранку я старанно виконував свої обов'язки згідно з табелем постів та Статутом гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України на 2 посту 3 зміни варти №2. Сьогодні був холодний ранок – навіть крізь флісові рукавички відчувався важкий холод неживого металу АК-74… Яке ж приємне відчуття, коли ти знімаєш бронежилет із його надзвичайно важкими пластинами! Яке ж приємне відчуття, коли ти знімаєш зі свого плеча ремінь автомата – його вага тисне, не менше ж тисне й тягар відповідальності, який розташовується на цьому ремені: він ніби говорить про тяжкість вчинку, який мені підвладний у той чи інший момент здійснити! Отже, розташовуючись о 6:05 біля піраміди зі зброєю, яка була сусідом із кімнатою начальника варти та кімнатою відпочинку особового складу варти, я раптово почув із кімнати відпочинку абсолютно невластиві їй звуки – начальник варти кілька разів ударив своїми важкими берцями по залізній ніжці ліжка, на якому нині розташовувався помічник начальника варти: солдат строкової служби, який на півроку більше відслужив, ніж я, людина з вищою освітою – він служив зі мною в одній роті, нічим особливим, як на мене, не виділявся, за винятком того, що всі начальники всіх варт нашої бригади несамовито бажали, щоб він заступав із ними помічником, де це було тільки можливо, а вірніше передбачено інструкцією. З якої ж причини вони цього несамовито бажали? Мені було невідомо. Як невідомо мені було і те, з якої саме причини він збудив нині в начальникові варти ті, вельми красномовні у своїх діях, грубі емоції… У спілкуванні він був простий, хоч і здобув у цьому житті вищу освіту, на юридичному факультеті – такий собі послідовник культу Самюеля фон Пуфендорфа та Джеймса Вілсона – а тому мав служити на півроку менше, ніж я – однак же, незважаючи на ту простоту і посередність, у ньому, все ж таки, відчувалася якась тонка загадковість, у ньому відчувалася якась ефірна таємничість: будучи ні левом і ні людиною, він чимось схожий на сфінкса. Можливо, для мене він здавався простим з тієї причини, що я був дурний? Досить імовірно. Щоб розуміти складні речі, необхідно для початку вміти розуміти речі прості!..

– Ну ж бо! Піднімайся скоріше! З хвилини на хвилину для перевірки варти сюди з'явиться заступник командира бригади, полковник Гвідецький! Ти хіба забув який сьогодні день? Поглянь же на годинник! Піднімайся! Живо! – надзвичайно гучно, використовуючи при цьому характерні для того випадку слова, а також продовжуючи створювати справді недружні дії, промовив у бік сонного старшого солдата молодший лейтенант.

– Товаришу молодший лейтенант, перевірка! Прибув полковник Гвідецький! – раптово пролунало з рації “Моторола”, яка в цю годину перебувала в руці начальника варти.

– Живо! По місцях! – вигукнув начальник варти тим зі складу варти, хто зараз перебував у резервній групі №1, після чого, кинувши зневажливий погляд на свого помічника, з невимовним презирством промовив – Спершу я доб'юся того, щоб тебе зняли з варти, потім ти будеш розжалуваний і відправлений з роти охорони в підрозділи, а саме в роту забезпечення!

Найгіршого для солдата бригади охорони, який справді поважає себе, неможливо було й придумати – особливо для того, хто з першого періоду своєї служби заступав у варту розвідним і навіть помічником начальника варти. Але наш помічник так і не встав із ліжка. Він повернувся на інший бік і продовжив віддаватися такому солодкому, але такому короткому, відпочинку. До вартового приміщення увійшов полковник Гвідецький. Почувши доповідь із тамбура, він одразу ж попрямував до мене – до піраміди зі зброєю: тут же я повідав йому про те, що саме в ту хвилину перебуває під моєю охороною – поглянувши мені в очі, він безмовно висловив повне задоволення почутими відомостями. Так, украй скрупульозно й ретельно вивчивши всі простори вартового приміщення на предмет порядку, безпеки та охорони, він неквапливо попрямував до кімнати начальника варти для складання відповідного запису в постовій відомості – у нашій варті всюди панував порядок і полковник Гвідецький не міг цього не помітити, як не міг він і помітити не сплячим ту саму людину, яка, згідно з чинним Статутом, і мала відповідати за порядок: помічник начальника варти – очі заступника командира бригади засяяли! Саме тепер, перебуваючи віч-на-віч із постовою відомістю, він міг ставити начальнику варти ті самі запитання, які виникли в його свідомості деякий час раніше, але про існування яких у своїй свідомості він жодним чином не повідомив того офіцера – начальник варти усвідомив, що настала кульмінація в цій, воістину, трагічній комедії: його таємниця розкрита, варта буде знята – всьому виною цей дурний, божевільний помічник! У його свідомості виникли спогади про те, як саме він вписував прізвище цього солдата для присвоєння звання старшого солдата у відповідні документи – нічого не бажав він так на світі, окрім як порвати цей запис на шматки. І справді, адже не міг, не міг же не побачити полковник Гвідецький, що в кімнаті відпочинку нині віддається солодкому сну набагато більше солдатів, ніж це відповідає розкладу?! Відповідно до інструкції начальника варти, помічник мав перебувати на ногах із 6:00 – зараз же годинник показував 6:20: він показував годину, коли мали зруйнуватися всі мрії цього молодого офіцера на побудову такого успішної кар'єри – бути знятим з варти є найнезмивніша ганьба.

– Молодший лейтенант Федорчук! Дозвольте поцікавитися де нині перебуває, а вірніше розташовується помічник начальника варти? – грайливо звернувся в бік молодшого лейтенанта надзвичайно досвідчений полковник.

– Помічник! – з невимовною люттю прогарчав начальник варти.

До не сплячого, але все ще перебуваючого на ліжку, сонного помічника прибіг один солдат із не сплячої зміни і одразу ж почав його переконувати встати – його викликав до себе начальник варти, з перевіркою якого з'явився заступник командира бригади!