РОЗДІЛ 18. ТЕСТ РОРШАХА.

«18 лютого 1943 року.

Цей день кардинально відрізнявся від інших днів, коли Леандеру Штернбергу доводилося бувати в Берлінському палаці спорту – це був особливий день!.. і особливим його робили аж ніяк не люди, які нині наповнювали цей сучасний Колізей, а дух, яким він сьогодні цілком іскрився: зі строгих і прямолінійних сизих трибун досить покірно спускалися червонолиці стяги, в центрі яких розташовувалася чорна, немов ебенове дерево, свастика, в центрі зали височів одноголовий орел, чий лютий погляд був навмисно звернений на Схід, під склепінням палацу перебувало гасло, яке, і справді, не вимагає жодної згадки – цього дня Берлінський палац спорту дійсно скидався на церкву, бо він глибинно містив і незмінно випромінював справжню священну сакральність. Одноманітність панівних у цій будівлі тонів, починаючи від відтінків одухотвореної матерії і закінчуючи матерією неживою, і справді могла бути вкрай стомлюючою для недосвідченого погляду будь-якої людини, яка мешкала в будь-якій іншій державі, безумовно, не схильній до впливу відповідних ідей, того часу, але тільки не в Німеччині 1943 року.

На трибуну зійшов щуплий чоловік невисокого зросту – Йозеф Геббельс. Позаду нього, з розпростертими крилами, гордовито височів прямих ліній орел – Йозеф Геббельс почав віщати. “Великий орел Третього рейху віщає нині вустами нашого не менш великого рейхсканцлера…” – ледь помітно пронеслося в залі. І тим не менш, перебуваючи позаду орла, Йозеф Геббельс аж ніяк не перебував під його захистом – крила того орла прагнули на Захід і на Схід, вони жодним чином не захищали у своїх обіймах те, що належало їм: та й хіба здатні вони були на обійми?! Всі погляди з невимовним увагою вп'ялися у вуста того оратора – кожне слово цієї людини вони поглинали з тією самою гріховною жагою, яка іменується в християнстві ненажерливістю. На обличчі Геббельса миттєво розпливлася самовдоволена усмішка – він укотре відчув і підтвердив владу над людьми, що перебували перед його обличчям: таку владу відчуває пастух, оглядаючи кількісні та якісні характеристики своєї отари. Леандер Штернберг був складовою частиною тієї пастви.

Щойно задзвеніли перші слова цієї воістину знакової промови, раніше згаданий кровний німець, що розташовувався у вісімнадцятому ряду Берлінського палацу спорту, квапливо вийняв із власної кишені якийсь незграбний предмет – хтось, із навколишніх у цю годину тієї людини представників німецької нації, поза всяким сумнівом, дивлячись на похмуру шкіряну обкладинку зі свастикою та орлом, подумав би, що цим предметом є записник: невже він бажає згодом пробуджувати у своїй пам'яті ту саму промову, яка, безумовно, назавжди увійде в історію людства, яка і є сама історія?! Досить переконано відчинивши ворота цієї не більше і не менше, ніж логічно складеної сукупності матерії, Леандер Штернберг одразу ж окинув своїм проникливим поглядом той самий, колись надрукований маленьким шрифтом текст, який, своєю чергою, містив досить хаотичну сукупність нематеріального – то була Нагірна проповідь Ісуса Христа. Квапливо перегорнувши пару-трійку надзвичайно наповнених змістом сторінок, він розрізнив у межах цієї книги кілька, як абсолютно білосніжних, так і цілком забруднених всілякими фігурами, аркушів – необхідно зазначити, що Леандер Штернберг любив малювати: “Забруднити тендітний холод найтоншого матеріалу своїми грубими людськими думками!” – саме так він іменував процес малювання.

– Я бачу в Палаці спорту тисячі німецьких жінок. Тут і молодь, і люди похилого віку. Жоден клас, жодна професія, жоден вік не залишилися без запрошення. Я можу з усією впевненістю сказати, що переді мною зібралася показова вибірка німецького населення – як з тилу, так і з фронту. Чи так це? Так чи ні? – з винятковим натхненням промовив Геббельс сфорцандо тим, стіни чиєї свідомості були не міцніші за стіни достославного Єрихона.

У ці хвилини Леандер Штернберг не інакше, як із непохитним спокоєм взяв олівець у свої руки й одразу ж почав рухати ним по чистій білизні тонкого аркуша, встановивши його попередньо перед цим на такий текст тієї самої книги, про яку було згадано раніше і яка слугувала йому нині такого роду мольбертом: “Ви – сіль землі. Якщо ж сіль утратить силу, то чим зробиш її солоною? Вона вже ні до чого не придатна, хіба викинути її геть на потоптання людям”. Леандер Штернберг зробив перші начерки.

– Перше! Англійці стверджують, ніби німецький народ утратив віру в перемогу. Я запитую вас: чи вірите ви, разом із Фюрером і нами, у повну й остаточну перемогу німецького народу? – ці слова рейхсканцлера звучали немов постріли, але це була аж ніяк не хаотична автоматна черга, а надзвичайно прицільні постріли з маузера.

Під олівцем Леандера Штернберга, крізь призму вже не зовсім незайманої чистоти аркуша, розташовувалися такі слова з Нагірної проповіді: “Ви – світло світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верху гори. І, засвітивши свічку, не ставлять її під посудину, але на свічник, і світить усім у домі. Так нехай світить світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного”.

– Друге. Англійці кажуть, ніби німецький народ втомився воювати. Я запитую вас: чи готові ви йти за Фюрером як фаланга тилу, стоячи позаду армії, що бореться, і вести війну з фанатичною рішучістю, незважаючи ні на які повороти долі, доти, доки перемога не буде за нами? – промовив той, хто був людиною свого часу і вельми чудово йому служив.

Леандр Штернберг продовжував малювати, неусвідомлено залишаючи відповідний слід на наступному тексті своєї кишенькової Біблії: ”Не думайте, що Я прийшов порушити закон чи пророків: не порушити прийшов Я, але виконати. Бо істинно кажу вам: доки не перейде небо і земля, ні одна йота чи ні одна риска не перейде із закону, доки не здійсниться все. Отже, хто порушить одну з заповідей цих найменших і навчить так людей, той найменшим назветься в Царстві Небесному; а хто сотворить і навчить, той великим назветься в Царстві Небесному. Бо, кажу вам, якщо праведність ваша не перевищить праведності книжників і фарисеїв, то ви не ввійдете в Царство Небесне”.