Глава 2. Ти що, самий зелений?!

- Орки! - закричала що є сили маленька дівчинка, і побігла у глиб села, аби сповістити старших.

Стежкою що простягалася від полів, і аж до центру села йшов великий орк. Шкіра його була трохи зеленуватого кольору, але більше в сторону блакитного. Очі були червоними як вино, хоча деякі могли сказати що вони чорні. Інколи кажуть що у представників цієї войовничої раси стирчать клики, але в цьому випадку це був мабуть інтелигентний орк, бо зуби були в нього рівніші ніж у більшості людей, що населяли ці землі.

Одягнений він був у легку броню, і за спиною мав великого двуручного меча. Шолому на голові не було, а лише безпорядно розкидане чорне волосся, котре блищало на сонці так, ніби його хтось перед цим покрив смальцем.

Він вже встиг увійти в село, коли дорогу йому перегородило з десяток селян, що озброїлися вилами і палицями, та направили їх на орка, в той час як позаду нього раптово опинилося парочку здоровенних хлопаків, що тримали в руках саморобні дубіни.

Якщо чесно, то обличчя цього велетня так і кричало про те, що він зараз образиться на цю всю зграю його агресивних шанувальників, зараз одягне окуляри, і сяде читати якусь книжку, поки вони не розійдуться і не дадуть йому пройти.

- Кидай зброю! Знімай обладунки! Довбане творіння диявола, чого тебе занесло саме до нас! - закричала одна жіночка, у котрої вили хиталися найбільше.

Було видно що вона нервується, прям дуже сильно, враховуючи що вдома у неї в льоху сховалося двоє маленьких діточок, однією з котрих була та сама дівчинка, що сповістила про цього обліпленого тонким металом монстра.

Орк вимогу зкинути зброю та обладунки дипломатично проігнорував, та зробивши максимально втомлене обличчя, підняв руки до гори. Селяни це сприйняли як спробу взятися за меча, і тому молодики що були позаду спробували атакувати одинокого воїна, ну і один з чоловіків спереду спробував проштрикнути орка, але той вчасно зреагував, і вила полетіли в один кінець вулиці, а люди що нападали в інший.

- Я. Не. Хотіти. Битися - тихо проговорив орк, знову піднімаючи руки, але цього разу відводячи їх трохи в сторони.

Після такого як декілька молодиків були з неймовірною легкістю переможені, та тихо постонували в парі десятків метрів, у більшості руки почали трястися з потроєним темпом, і один дідусь не витримав кинувши імпровізовану зброю, і не спускаючи погляду з орка, почав робити маленькі кроки в сторону своєї хати. Зелений мандрівник в свою чергу навіть увагу на нього не звернув.

В цей момент із за спини "зеленого" пролунало довге зівання, потім коротке плямкання, і із-за плеча показалася маленька голова хлопчика, погляд був такий ніби він тільки но прокинувся, а мордашка виглядала так ніби замість того аби залізти в найближче озеро для купання, він вирішив посидіти в калюжі, а у висновку вгатив у нього обличчям, і "робив пузирьки".

Собсна, так і було, більш того, це було вчора, і це був я. Вчора мені нажаль трапилося лягти занадто пісно, тому спати прийшлося вже в дорозі.

Розумієте, між ножнами цього меча, та спиною Гурга (а так звали мого орка) було достатньо місця, аби туди вмістити мене, і ще пару таких мечів що він ніс.

Зараз, коли я прокинувся, і побачив натовп людей що тикали у нашу сторону вилами і палками, періодично вигукуючи якісь образи, то зрозумів що час мені злазити з мого імпровізованого ліжка, та спробувати пояснити людям, що Гург - вільний орк, котрих нажаль настільки мало, що майже ніхто і не знає про їх існування.

- Прошу всіх не лякатися мого великого зеленого друга! - мовив я спустившись, і так само як Гург піднявши руки, так як вили направили і на мене. - Він по-перше не кусається, а по друге йому, як і мені ваше селище не цікаве, ми просто тихо пройдемо мимо!

В цей момент жіночка що стояла біля мене опустила "зброю", та відтягнула мене від орка.

- Дитино, не стій біля нього, а то він зараз тебе навпіл розірве. - вона спробувала витерти мені обличчя хустинкою, але я почав пручатися.

По перше, чого вона мене без дозволу відтягує від МОГО ОРКА, по друге, у неї хустинка була брудна. Хоча можливо до того як мене почали нею витирати, вона була чистою, бо весь інших одяг на ній був ледь не тільки но випраний.

Якось відбившись від рук цієї господині, я стрибнув назад до Гурга, і що є сили крикнув:
- Ми тихо пройдемо мимо і нікого не зачепимо! Цей орк не з тих що грабують навколишні села! Він - вільний орк, він не служить клану чи вождю! Гург, покажи!

Орк повільно опустив руку, і з маленького мішечка на поясі дістав чорний кружечок, на котрому був зображений клик, і спеціальна руна, що служить у орків як один із універсальних символів їх загальної мови.

У орків майже все в цьому плані продуманіше ніж у людей, не хочеш аби тебе вбили як представника якогось клану? Відмовся від служби в клані, здай все що тобі надав клан, отримай татуювання на спину, і жетон вільного орка. Хочеш аби тебе зрозумів будь-який орк котрого ти випадково зустрів на своєму шляху? Покажи йому один зі спеціальних символів універсальної мови, і ви порозумієтеся. Хочеш віддячити? Дай йому одну з обсідіанових монет, що є універсальною грошовою одиницею для торгівлі між кланами, та оплати найманцям.

Гург був якраз вільним орком-найманцем, і з мішечка він дістав жетон що отримав пару місяців тому в клані Аль-Анімів, що проживають північніше від цих земель, і скоріш за все саме вони періодично влаштовують набіги на це і навколишні селища.

Жінки з острахом спостерігали за кожним рухом орка, і паралельно не зпускали очей з мене, а я ж з хозяйственним виразом обличчя спочатку взяв кинуті раніше дідом вили, і спробував втулити їх приблизно в тому місці де я перед цим спав, але коли вони вже в третій раз випали звідти, то я подивився на жінок, після чого простягнув цей інструмент їм, а вони його поспіхом забрали.

Чоловіки котрі ще лишилися стояти з імпровізованою зброєю у руках скептично дивилися на орка та мене. Нікому не хотілося аби орк в моменті передумав поводитись себе мирно, та не почав різати всіх направо та наліво. Але потім вони дивилися на мене, котрий наче як живий, і "зелений" мене не чіпав, а як відомо, представники його раси не дуже жалують людей.