Глава 1. І все буде камінь

Через порубані ворота по одному стали пролазити скривавлені солдати. Оборонці перед цим непогано так постаралися укріпити головний вхід в форт, але хто ж думав що противник так швидко підведе під самі ворота таран, та всього за пару ударів наробить там дві великі дірки. Зі звіриними криками, давлячи друг друга, вони лізли через них, а коли не могли пролізти, то рубали цю чортову деревину вже тупими мечами.

Спочатку всередині намагалися дерев'яними перепорками якось закрити дірки, або хочаб ускладнити сам прохід від воріт всередину, щоб серед цього лабіринту дерева і каміння легше було рубати противника на маленькі шматки, аби він не проліз ні на метр глибше, і форт встояв ще додаткові пару хвилин.

Подібний бій був не тільки у головних воріт, а й біля службових виходів, що часто використовувалися поштарями, аби оминати ворота, через котрі зазвичай було не протиснутися через занадто активний трафік. Але у випадку службових виходів ситуація була набагато краща. Туди противник нічого окрім піхоти не відправляв, і поки вона намагалася якось прорубати собі прохід, зверху на неї кидали буквально все що могли знайти, а в самих коридорах оборонці вже встигли вибудувати стіну з щитів.

Паралельно з цим всим на форт постійно падало каміння з катапульт та трибушетів, що встигли розгорнути вчора вночі, через що деякі участки стіни вже трохи обвалилися, і ось-ось противник зможе просто перелізти через залишок стіни, і потрапити у внутрішній дворик, в котрому їх чекала всього сотня добре озброєних легіонерів.

Їх обладунки ще годину тому були такими чистими, ніби їх вперше одягнули, і ще жодного разу навіть не полірували. А зараз на них був слой пилу, ніби вони років десять пролежали у шафі без нагляду. В деяких місцях виднілися глибокі вм'ятини, що утворилися від удару каміння по обладунках. На обличчях легіонерів були лише сліди крові, частково своєї, а частково тих виродків що лізли буквально з усіх можливих щелин. Багато з них встигли загубити шоломи або перчатки, а деякі навіть не встигли нормально одягнути кольчугу, і в перервах між тим як вони вирізали чергових сміливців що пролізли через ворота, вони намагалися заправити її за пояси, і підібрати якийсь метал з мертвих.

З двох вирізаних зі скали башт, на битву що розгорталася знизу, дивилися двоє чоловіків преклонних літ, один із них був як і більшіть одягнений в звичайний панцерник, а інший же носив звичайну довгу мантію, на робочу робу, що була в плямах від штукатурки та фарби. Обидва в цей момент тримали келихи з водою у руках, так як вино закінчилося ще тиждень тому.

- Ордан всеж вирішив не чекати, поки ми щось вирішимо - сказав той що в обладунках, викидаючи шмат паперу у найближче вогнище.

- Насправді, мені і так до кінця не було зрозуміло, нащо він нам його впринципі надіслав, якщо і так було зрозуміло, що єдине що нас до цього рятувало, так це товсті стіни - сказав чоловік у мантії, сідаючи в крісло в іншому кінці кімнати.

- Моріне, але ж погодься, шанс на те що ми всі звідси вийдемо живі був, тим паче враховуючи що цей ультиматум він надіслав через вельмишановного принца - сказав чоловік в обладунках, роблячи маленький ковток з келиху.

- Гіл, він так робив вже сотню разів, причому, навіть ти був свідком таких його ігор, наприклад при штурмі Орфану, він тоді навіть не дочекався поки той бідолага повернеться назад з відповіддю, жаль було того хлопця - сумно проскреготав Морін, ледь не подавившись водою.

В цей момент чергові парочка камінців розміром з середньо статистичного гальсійського мамонта влетіли в верхню частину стіни, обвалюючи її на легіонерів що стояли знизу, та збиваючи тих двох лучників, що мали необережність довго стояти на одному місці.

- Уфф... Прицільно почали бити падли, це вже які? - процидів крізь зуби Гіл, очима намагаючись віднайти хочаб якийсь рух серед шматків стіни, аби зрозуміти що хочаб один легіонер вцілів, і може продовжувати бій.

- Я ще годину тому збився з підрахунку. Ти відправив когось в бібліотеку? - спитав Морін.

- Хм... - на хвильку задумався Гіл - так, там зараз контубернія Лагуса, вони мають закінчити через вару хвилин, треба прослідкувати аби деякі матеріали точно згоріли.

- Прекрасно, мої люди поки що готуються до нашого останнього обряду, дай бог Ордана заберемо із собою.

- Він до стін за кілометр не під'їде, поки йому не скажуть що все зачищено, також, у мене є інформація, що полонених наказали не брати

- Звідки? Вельмишановний сказав як передавав той папер? - трохи посміхнувся Морін - я його добре знаю, малий міг почути таке від одного з командирів, і вирішити що це наказ всій піхоті

- Ну, враховуючи те, що ми зробили, я вважаю що цей наказ мав місце бути

В цей момент головні ворота нарешті впали, і купа людей, що перед цим намагалися пролізти через маленькі дірки, кинулися на легіонерів, що ледь встигли вибудувати бойові порядки, перед тим як по ним спочатку прилетіли шматки каміння, що кидали бійці противника, а потім вже почалася різанина.

Імперські легіонери мали невеличку перевагу проти звичайних бійців, вони проходили свій вишкіл десятиліттями, і померти для них було звичайною справою, тому коли на них кинулися люди, що отримали велику дозу адреналину у кров, легіонери не просто не відступили, а спокійно і холоднокровно кололи, різали, дробили і швиряли кожного хто підходив на дистанцію витягнутого меча.

Коли головні ворота пали, з башт почали вибігати й інші легіонери, котрі чекали коли противник потрапить всередину, і почали закривати собою дірки в бойових рядах побратимів. Вже через пару хвилин внутрішній двір був залитий кров'ю, а ворог йшов по тілах своїх же людей, в той час як легіонери стояли, і мали набагато менше втрат. В якийсь момент ворог почав пробиватися через службові коридори, і центуріони почали відводити залишки своїх центурій вглиб фортеці, аби трошки довше не дати ворогу увійти в башти.

До легіонерів почали приєднуватися лучники, котрі або вистрілювали свої останні стріли, або підбирали мечі що впали з рук мертвого противника, і вклинювалися в стрій. Вже через пів години навколо башен сформувалася нова стіна - стіна щитів. Але ворогу настільки було не жалко своїх людей, що ті вже просто ставали друг на друга, і так намагалися перепригувати цю стіну, і або швидко вмирали на підході, або їх спеціально пропускали за щити, де їх дуже швидко вбивали.