Частина 3. Спостерігач

Прокинувся він від сигналу скафандра. Усе тіло нило, але загалом інженер почувався краще, нога не так сильно боліла, щоб доставляти серйозні неприємності. Зосередивши погляд на налаштуваннях екіпіровки, він розібрав напис про низький заряд. Піднявшись, Міас похромав до керуючого контуру і, присівши біля нього, розкрив на підлозі панель, дістаючи кабель для підзарядки обладнання. Звичним рухом, встромивши штекер собі за спину, інженер важко зітхнув. Енергія є, що далі? Погляд уперся в зачинені двері. На нього чекають? Варто відчинити й одразу смерть? Їжі вистачить ще на день, може на три, якщо розтягнути пайок. Поточна мета — дочекатися підкріплення, має ж уряд помітити це свавілля! Тому першочерговим завданням буде добути їжу, а потім знову сховатися.

Потрібно кілька годин на підзарядку скафандра. Кивнувши самому собі, Міас налаштував повідомлення на будь-який звук за десять метрів та провалився в хиткий сон. І все одно здригався, прокидаючись від фантомних звуків, які підсовувала свідомість. Сигнал про закінчення підзарядки інженер зустрів з полегшенням, нарешті вириваючись з лап свого страху і готуючись діяти. Відключившись, інженер підійшов до дверей, прикладаючи долоню. Тиша. Змінюючи налаштування, він намагався знайти хоч щось, але сканер вперто показував порожній коридор.

Зважившись, Міас відчинив двері й обережно виглянув. Одразу в око кинулися подряпини на металевій поверхні, і жодної тварюки. Дивно. До їдальні йти через три палуби, але рівнем нижче. Не мудруючи, інженер відкрив схему дредноуту та позначив найближчі технічні тунелі. Шкутильгати десяток метрів, спуск через люк і вузький лаз. За кілька хвилин Міас почув звуки пострілів і різкі команди:

— Повторюю, стріляти по ногах! — голос був приглушеним металевою перегородкою. — Рухаємося щільною групою. І дивіться вгору!

Надихнувшись, інженер поповз до тих, хто вижив, вишукуючи поглядом найближчий люк, щоб спуститися. Голос лунав з-за повороту тунелю, не роздумуючи, Міас завернув за ріг, щоб втупитися поглядом у тварюку. Змінений шакрін помітив його відразу і, ніби насміхаючись, повільно підніс до рота гостру кінцівку, просячи тиші. Не витримавши, Міас закричав від жаху, активуючи плазмовий різак, спрямовуючи в обличчя тварюки. До крику шакріна додався вереск підсмаженого монстра. Пролунали постріли, кулі вбивалися в металеві пластини, хтось з лазерної гвинтівки променем пропалив тунель, просто перед носом переляканого інженера. Позадкувавши назад, Міас продовжував смажити тварюку з різака, яка вперто лізла до нього.

Технічні тунелі, призначені більше для дроїдів, не витримали такої наруги і звалилися цілою секцією вниз, тягнучи за собою всіх, хто був усередині. Пролунали лайки незнайомих бійців, які стріляють у все, що рухається. Міас відповз за поворот і, схопившись, побіг, кілька куль черкнули по скафу, не залишивши й сліду. Від страху інженер біг світ за очі. Схаменувся він через сильний біль у нозі, подумавши, все ж повернувся. І одразу натрапив на двох тварюк, які рвали на частини мертвого шакріна. А вони швидко помітили кращу здобич.

Далі був шалений біг від монстрів. Добре хоч мозок не відключився від страху, а навпаки, видав ідею до порятунку. Допомагала Міасу наявність схематичної мапи, яка вказала найкоротший маршрут до зовнішнього шлюзу. Віддаючи дистанційну команду на відкриття дверей, він біг, не озираючись і не звертаючи уваги на тупий біль у пошкодженій кінцівці. Перетворені не відставали, слідуючи по п'ятам. На вході в шлюз довелося сповільнитися, протискуючись у броньовані двері, що неохоче відчинялися. Одна з тварюк наздогнавши, вдарила в плече, мнучи броню і відкидаючи інженера відразу за енергетичну плівку у відкритий космос. Обернувшись, шиплячи крізь зуби, він приготувався захищатися, але монстри не полізли за ним. Постоявши біля краю плівки, вони розвернулися і зникли всередині корпусу.

Ніколи Міас так не був радий холодному, бездушному простору. Він живий! І плювати, що рука оніміла від удару, нога взагалі не відчувалася, головне — живий! От тільки... що далі?

Що більше вцілілий віддалявся від стародавнього корабля, то більше відкривався огляд. Кораблі шахтарів, транспортники, кілька есмінців — вони всі були пристиковані до дредноуту. Повертатися на який у Міаса не було бажання. Йому потрібно сховатися і за можливості отримати нові припаси та ліки. Знання підказували, що можна знайти віддалену точку для шахтарів, вони використовували подібне для далекого видобутку. І в цьому йому допоможуть дані, отримані спочатку потрапляння в цю прокляту систему. Найближча подібна точка за п'ять годин польоту на скафандрі. Звісно, винищувач або крейсер подолав би цю відстань у рази швидше, але у Міаса цього не було. Йому просто хотілося вижити. Навіть якщо доведеться летіти в повній тиші та на самоті. Головне без монстрів.

Налаштувавши курс для автоматики, інженер вимкнув усе для економії енергії. Незважаючи на наявність безлічі космічних тіл у цій системі, вони й рятували від осколків, які швидко летять і здатні пробити скаф. Звісно, шанс був, але Міас намагався про це не думати. Краще так, ніж повернутися в той кошмар.

Минуло дві години, інженер встиг задрімати, часом здригаючись і озираючись на всі боки. В один момент, він краєм ока помітив рух. І з подивом простежив за шахтарським кораблем, що відчалив від дредноуту. Скафандр без зусиль наблизив зображення, відображаючи тип судна. Хтось вижив?

Більше від нудьги, ніж інтересу, Міас продовжував стежити за втікачем. До точки прильоту залишалося багато часу. І яке ж було його здивування, коли з'явився флот шакрінів. Величезні кораблі, що здаються маленькими об'єктами звідси, інженер зустрічав з радістю. Нарешті! Вони врятовані! Може, краще повернутися і почекати на обшивці дредноуту?..