Частина 1. Контракт

— Ти не втечеш!

Міас біг довгим коридором, у повній тиші кожен крок віддавався відлунням. Швидше! Він може встигнути, ще трохи! Захекавшись, шакрін запізно помітив кабель, що проходить по підлозі. І зачепившись, упав, боляче вдарившись підборіддям об металеву поверхню. До затуманеної свідомості почали доходити важкі кроки.

— Ага! Я говорив! Іди сюди, шак!

Коли міцні руки схопили його за плечі, піднімаючи, Міас спробував вирватися, закричавши:

— Ні!!!

І прокинувся. Дико озирнувшись на всі боки, він тихо вилаявся і, глибоко зітхнувши, встав з ліжка. Кошмари його переслідують уже кілька днів після того, як було підписано контракт на нову роботу. Що ж, якщо виспатися не вдалося, то хоча б заздалегідь зберуся, — подумав Міас, оглядаючи свою невелику кімнату. Сьогодні день вильоту.

Через кілька годин він стояв біля входу в одну з кімнат житлового сектора станції Дуо. Високий худорлявий шакрін з коричневою шерстю, уважно оглядав приміщення, перевіряючи — чи не забув чого. Кивнувши самому собі, Міас заблокував свою кімнату і, закинувши сумку на плече, рушив до портового терміналу космічної бази.

На нього чекав довгий шлях до нової системи Шак-Кес. Будучи самотнім шакріном із двадцятирічним досвідом роботи інженером космічних конструкцій, Міас потрапив до списку тих, хто летить у першу чергу. Завдань ще не повідомили, тому ніхто не знав, що доведеться робити, але роботяга був готовий до всього.

Пройшовши коридорами станції, Міас досить швидко вийшов до доків, одразу попрямувавши до човника з державним знаком. Підійшовши до службовця, він доклав долоню до планшета, посилаючи сигнал з імплантату. Водночас задаючи подальший маршрут для логістики Дуо, куди відправити інженерний скафандр. Витративши малий такт на обробку інформації, його пропустили всередину, вказавши на вільне місце. Човен розрахований на півсотні пасажирів, і як знав Міас, слугував більше системним транспортом, не маючи двигунів для стрибка. Сівши в крісло, інженер став чекати інших попутників. Діставши з сумки невеликий голопроектор і окуляри, Міас запустив останнє збережене креслення. Бойовий крейсер, який незабаром проходитиме випробування під управлінням штучного інтелекту, вершина технологій Шак-Крі, але... інженер залишався незадоволеним цим кораблем. Занадто багато нюансів було у закритого проекту: енергозабезпечення вибудовувалося від максимальної потужності, засекречено озброєння і керуючі контури. Тим більше, сам крейсер швидко перебудовувався зі звичайного типу на щось більш унікальне. І зараз Міас крутив схему, розглядаючи деталі, намагаючись зрозуміти, що ж йому так не подобається. За секретність можна було не переживати: тільки він міг бачити те, що відтворює голопроектор.

— Тихого космосу, колего.

Інженер здригнувся від несподіванки і підняв розгублений погляд на знайомого шакріна: жовта шерсть, щільно підігнаний костюм, пряма постава — можна було подумати, що він з вищої касти. Ось тільки жовтий рід і професія інженера поставили хрест на тому, щоб пробитися у верхи. Та й неконфліктний характер зіграв важливу роль серед темпераментної раси, але саме через це Міас швидко потоваришував з колегою, часто розділяючи з ним одні й ті самі проекти для роботи.

— Тихого, Кані, тихого, — привітавши свого друга, Міас знову занурився в проект.

І все, більше не потрібно було слів, двоє розумних, повністю задоволені мовчазним товариством одне одного, тільки іноді перекидаючись думками щодо робочого процесу. Старт човника інженери не помітили, захопившись своєю справою. Лише коли під час посадки пілот попросив усіх покинути судно, шакріни відволіклися і разом з рештою прослідували на вихід.

Там же друзі й розділилися, вирушивши кожен до свого місця. Розмістившись на пасажирському транспорті і скинувши свої речі в каюті, де перебували ще три шакріни, Міас поспішив до суперкарго. Пробираючись коридором, пропускаючи інших пасажирів, інженер помітив біля входу на навантажувальну палубу двох солдатів, сповільнившись, він важко зітхнув, але продовжив шлях.

— Гей, шак! Де твій меч? — коли Міас проходив повз, боєць схопив його за руку і, висміюючись, поставив запитання. Другий шакрін здивовано подивився на свого товариша.

— Там, де й завжди, — процідивши крізь зуби, інженер вирвався і продовжив іти, не зважаючи на солдата, що посміхався.

— Ти чого? — запитав другий боєць.

— Колись ми були в одному загоні десанту, — дивлячись слідом за інженером, який швидко йшов, прогарчав солдат. — Цей шак не хотів брати в руки зброю, навіть коли нас притиснули вільні, все займаючись своїми залізяками...

Міас лише краєм вуха почув про себе, але постарався ігнорувати це. Інженер втомився пояснювати своєму колишньому загону, що сенсу від нього, як від бійця майже не було. А те, що він загальмував десантного дроїда вільних, дозволивши решті знищити його — щось схоже на диво. Тільки командир не докоряв йому, але також мовчки не схвалював проявлений пацифізм.

Але не час ворушити минуле, інженер одразу запримітив низькорослого плечистого робітника, який щось кричав своїм підлеглим. Дочекавшись, коли суперкарго звільниться, Міас підняв руку у вітанні.

— Мав прибути мій ящик зі станції, ось код...

— Ні, — ніби обрубав шакрін, навіть недослухавши. — Компонуванням займається вишка, ми нічого не приймаємо.