У будинку з башточкою було жарко натоплено і так само гаряче зустріла Стівенсона стривожена місіс Андерсон.
- Що відбувається?! Я перехвилювалася! Куди ви вночі зникли, сер, чому не ночував доктор Джонсон? Я прошу пояснити мені, нарешті, що ж трапилося?
Стівенсону насилу вдалося заспокоїти господиню.
- Не турбуйтеся, місіс Андерсон.... Містер Джонсон поранений і зараз в лікарні. Але я впевнений, що він в надійних руках наших ескулапів...
Місіс Андерсон сплеснула руками:
- Ах, як шкода, сер! Містер Джонсон звичайно дивна людина. Але все ж я знаю його кілька років і вважаю його одним з найбільш порядних джентльменів. Я впевнена - доктор став жертвою якихось зловмисників ...
- Тут якась таємниця, місіс Андерсон, я спробую усе гарненько дізнатися, - примирливо сказав Стівенсон.
- Вам потрібно навідати його, пане ...
- О, обов'язково, місіс Андерсон.
І раптом місіс Андерсон сплеснула руками:
- Але й з вами щось трапилось, містере Стівенсон! У вас подряпане обличчя і щось з рукою…
- О, на мене напали. Так, вночі ... Але нехай вас це не турбує!
Стівенсон взяв даму за руку.
Та змахнула сльозу і сказала:
- О, господи, вам потрібно поснідати і відпочити.
Під час сніданку Жанна принесла записку. Рівно о третій годині пополудні вирушав поштовий екіпаж, і Стівенсон повинен бути готовий до цього часу. Потрібно було встигнути відвідати нещасного доктора Джонсона і з'ясувати становище містера Бірна.
Він крокував по тихим вуличках, повз старовинні будинки, з вікон яких зацікавлені жителі дивилися йому вслід.
Однак в палату, де лежав Джонсон, Стівенсона не пустили - пацієнт спав після процедур і прийому ліків. Тоді Стівенсон вирушив до поліцейського відділку і дав свідчення на користь містера Бірна. Лише після дванадцятої, коли доктора Джонсона, на його ж прохання, перевезли в кімнату, яку він знімав, Стівенсон нарешті зміг побачити свого сусіда.
Доктор напівлежав у кріслі, укритий теплим пледом. Голова його була перев'язана. Червоні теплі відблиски каміна освітлювали кімнату, розбавляючи похмуру сірість осіннього дня.
Джонсон дивився важким поглядом.
- Заходьте, заходьте, Стівенсон, - сказав він хриплуватим голосом, кашлянув. - Я прошу вас запалити свічку, тут якось зовсім темно. Сірники? Повинні бути на столику.
Стівенсон запалив свічку в бронзовому свічнику. Язичок полум'я затріпотів, і Стівенсон прикрив його рукою.
Джонсон поправив пов'язку на голові і запросив присісти.
- Удень я їду і зайшов дізнатися про ваше здоров'я і якщо можна – поговорити.
Доктор повільно кивнув головою, знайшов своїми довгими пальцями худу долоню Стівенсона і потиснув її.
- Завдяки вам я порівняно легко відбувся. Якби ви не нагодилися вчасно, я зараз уже розмовляв би з духами предків. Спасибі вам, друже мій, я цього ніколи не забуду.
- Не варто, докторе. Хіба ми не повинні допомагати один одному? Думаю, ви б поступили так само ...
Доктор кивнув головою, ніби щось згадуючи, обличчя його набрало сумного виразу.
- Але, заради бога, докторе, розкрийте ж таємницю, скажіть, хто на вас напав?
Джонсон уважно подивився в очі Стівенсону.
- Я розповім вам всю правду за умови, що ви нічого не скажете інспектору Смоллу. Для нього я приготував дещо іншу версію. Я не хочу, щоб поліція знала деякі приватні подробиці цієї події.
- Вибачте, доктор, а як же містер Бірн? Адже до того, як ми врятували вам життя, - він врятував моє.
Доктор схопив Стівенсона за рукав.
- О, не переживайте, він поза підозрою, я зроблю все можливе, щоб його звільнили. Я недавно зробив відповідну заяву інспектору Смоллу.
- Добре! Так що ж з вами сталося? Як ви опинилися вночі в такому місці?
- Для цього потрібно розповісти вам одну історію, на жаль, трагічну. Я змушений вам розповісти її якомога лаконічніше, тому що докладна розповідь вимагає і докладних спогадів, а для мене це нелегко, до того ж, друже мій, ви обмежені в часі. Але можливо моя розповідь відкриє завісу таємниці, про яку ви будуєте так багато здогадок…
Я і мій нещасний брат Генрі походимо з чудової родини потомствених військових. Мій батько дослужився до чину полковника в одному з азіатських володінь, вийшов у відставку і повернувся в рідне гніздо.
Я сказав - нещасний брат, але це може бути застосовано лише до недавнього часу. А в далекій молодості мій брат Генрі теж віддав данину військовій службі (в той час, як я медицині), був найщасливішим із смертних. Він був здоровий, молодий, красивий, з пустотливими блакитними очима. Він був джентльменом. Він був щасливий тому, що став хорошим офіцером, отримав відзнаку по службі, а ще з дитячих років мав кращого друга Вільяма Лейна і збирався одружитися на красивій дівчині Віолетті. Вона була родом з Італії, її батьки ще в молодості, коли займалися торгівлею, переселилися до Британії.
#2218 в Детектив/Трилер
#896 в Детектив
#768 в Трилер
привид, загадкове вбивство, таємнича атмосфера англійського містечка
Відредаговано: 01.11.2020