Життя бурхливе і безкрає
і недосліджене як космос
та й недосяжне немов гори
та й згаснуть може —
у забуття.
Життя як сонце —
сіяє усю мить,
та згасне же колись
Зівʼже тебе коло всесвіту.
А він — проснеться
й скине погляд свій охолоднілий,
зачепить душу берегів
відкритих мною,
та й твоїм
І чхати він хотів
чи генієм всі кличуть твоє тіло,
чи дурним.
Відпустить твоє тіло.
Проте перед життям
він вибір дасть тобі —
чи жить в комуні цій прогнившій,
чи в золота тих берегів.
Відредаговано: 03.05.2026