Я пробую себе в ролі поета,
Але надто паршиві в мене сонети.
Просто є біль, дайте мигдаль,
І я буду дивитися в даль.
Зараз надто сумно є,
Бачу те, що не маю,
Бачу твою колишню,
Хоча про неї лишнє,
Ми з нею є зовсім не схожі,
Але обираємо таких паршивих перехожих.
Натяк, думаю, ти розумієш,
Але вже нічого не вдієш.
То вже давно було,
Але на серці ще не пройшло.
Не забула я ті моменти,
Адже це мого щастя сегменти.
Проте пам'ятаю ті страждання,
І твоє вічне ниття та розчарування.
Наче, все по тупому було,
Але чого ж то ще не відійшло?!
Певно, мало болю мені завдав,
Або мозок надто сильно постраждав.
Все, потрібно негайно думати про забуття,
Поки зовсім не зіпсувала собі життя...
Відредаговано: 07.08.2024