МертвІ Не Мерзнуть

Епілог. Після льоду

Навесні вода прийшла раніше за тепло. Буг скресав важко. Крига ламалася великими сірими плитами, ставала на ребро біля берега, штовхалася, тріщала так голосно, що першої ночі Ясько прокинувся й прибіг до Мотрі босий.

— Що там?

— Річка.

— Вона ламається?

— Лід ламається.

Він послухав.

— Страшно.

— Трохи.

— Ти боїшся?

Мотря подумала.

— Тепер я воду взагалі поважаю більше.

Ясько не зрозумів, але кивнув так, наче відповідь його задовольнила. Вона відвела його назад у ліжко, накрила й повернулася до вікна. Ще восени шум великої води змусив би її вийти подивитися. Тепер вона спершу думала, звідки та вода прийшла. Потім — куди піде. І лише після цього згадувала, що річка просто скресає навесні, як робила задовго до неї.

***

У Гарді знову працювала кузня. Не Петрова. Його інструмент кілька місяців лежав переписаний Сорокою до останнього кліща й молотка. Потім приїхав Петрів двоюрідний брат із зимівника вище по Бугу. Стояв біля закритих дверей, довго сперечався з Бугаєм, ще довше — із Сорокою, який вимагав назвати кожну річ перед тим, як винести. Мотря спостерігала здалеку.

Коли чоловік узяв великий молот, Ганнин молот, на якому вже з’явилася тонка смуга іржі, вона мало не сказала щось. Не сказала. Молот для того й був зроблений, щоб ним працювали. За кілька днів у кузні знову почулися удари. Першого ранку Мотря не змогла пройти повз. Другого — вже могла.

Мартин Губа відбудував паркан біля шинку, але тепер половина дощок була різної висоти. Дві лави Рубанихи повернули новими. Старі пішли на дрова ще восени, тому Мартин замовив теслі інші й довго торгувався за ціну, наче не він сам віддав їх під час мору. Сорока все одно записав борг.

— Я ж повернув.

— Нові.

— То ще краще.

— Інші.

— Грицьку, ти колись помреш сам серед своїх книг.

— Зате буде записано коли.

Мартин подумав і вирішив, що це сильний аргумент. Шинок відкрився не одразу. Спершу Бугай дозволив продавати їжу надворі. Потім пускали всередину небагатьох. До весни люди вже знову сиділи за столами, грали в карти, сперечалися про коней, війну, ціни на сіль і про те, хто саме минулої осені найбільше злякався. Кожен, зрозуміло, називав іншого.

***

Гарячої моровиці в самому Гарді не було вже кілька тижнів. Ніхто не оголошував її закінченою. Після Ганни й Петра люди перестали любити такі слова. На дорогах ще стояли застави. Не всюди. Деякі розійшлися самі, коли перестали приходити хворі. Деякі лишилися, бо виявилося зручно знати, хто їде через паланку і куди. Шульга свою заставу так і не прибрав.

Книш розповідав, що тепер Грицько пояснює всім, наче саме він вигадав записувати подорожніх. Сорока після цього два дні був нестерпний. Ларіонов поїхав узимку. Його обоз урешті переправили іншою дорогою, коли стало можливим. Перед від’їздом поручик прийшов до мотузки, за якою простояв стільки тижнів, і довго дивився на Бугая.

— Руку все ще не дасте?

Осавул подумав. Потім простягнув. Ларіонов потис.

— Оце вже небезпечно.

— Їдь, поки не передумав.

Він поїхав із транспортом і п’ятьма солдатами, які повернулися з Інгульської. Усі п’ятеро. Сорока записав.

***

Панько повернувся до свого куреня ще взимку. Бугай не хотів віддавати шаблю до останнього. Панько врешті вкрав її зі скрині. Принаймні так стверджував Бугай. Сам Панько казав, що забрав власне майно. Чорна риска під його вухом зникла. Лишилася світліша смуга шкіри, яку треба було знати, де шукати. Тиміш одужав раніше. Сава Вернидуб — повільніше.

Кілька тижнів він прокидався вночі й ішов до дверей, не розуміючи навіщо. Воду пив нормально. Пульс був. Шкіра тепла. Але біля річки йому довго не дозволяли лишатися самому. Він лаявся. Це всіх заспокоювало. Кирило пережив зиму.

Господарство його майже загинуло: частину худоби розтягли, частину довелося віддати людям, які весь цей час стерегли зимівник. Сам Кирило втратив двох наймитів і ще довго не міг заходити в старий погріб навіть після того, як його заклали. Зрештою він узагалі покинув ту хату. Побудував іншу вище. На сухому місці.

Крук сміявся, що вперше бачить людину, яка вибирає місце для житла за тим, куди не тече вода. Кирило не сміявся. Гнат жив у Гарді. Тимчасово. Це «тимчасово» тривало вже четвертий місяць.

Чорне з його шиї майже зійшло, але права кисть лишалася холоднішою за ліву, а в двох пальцях він погано відчував біль. Семен одного разу перевірив голкою, Гнат не відсмикнув руку й після цього мало не вдарив цирульника іншою. Семен був задоволений результатом. Михайло не дожив до грудня. Він почав теплішати після закриття Мертвих Вод, їв, говорив, два дні навіть просився додому. Потім серце зупинилося вночі.

Без крику. Без другого пробудження. Семен перевіряв довго. Ще довше вони чекали. Михайла поховали. Не спалили. Для Книша це було важливо.

***

Максим навесні вже ходив нормально. Тільки швидко втомлювався. Темні гілки під шкірою зникли, але на грудях залишився блідий візерунок, який нагадував стару блискавку. Одного теплого дня він прийшов до Мотрі без дозволу. Вона саме перебирала сушений корінь.

— Чого?

— Попрощатися.

Мотря підняла голову.

— Помираєш?

— Ні.

— Тоді чого так говориш?

— Їду.

— Куди?

— На Січ.

Вона відклала корінь.

— Навіщо?

— У курінь.

— Ти чотири місяці хотів утекти з-під нагляду, а тепер сам їдеш туди, де тебе знову посадять під нагляд.

Максим усміхнувся.

— Книш написав, що Зозуля живе.

— Знаю.

Петро Зозуля теж одужав. Не швидко. Яків Задирака не дозволяв йому повернутися до служби майже всю зиму. У листі Книш скаржився, що Петро став настільки здоровим, що вже двічі сварився з курінним отаманом і одного разу намагався піти без дозволу. Чорне в нього майже зникло. Чужих голосів більше не чув.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше