Розділ ІV

Арчибальд мав ще одне незвичайне хобі. Він збирав цікаві камінці, які були подібними до різних тваринок. В його садку нараховувалось таких чудернацьких скульптур понад сотню. Кого тут тільки не було: камінець-лисичка, і кам’яна сімейка слоненят, і змія з каменю, що й не відрізниш від живої. Дивина та й годі. Він надзвичайно пишався своєю колекцією. Але цього літа із камінним садом Арчи почали відбуватися дивні речі. Арчибальд помітив, що його безмовні фігурки рухаються. Кожного ранку вони були розташовані інакше ніж учора. Але хто ж їх переставляє? Чиї це невдалі жарти? Арчи, звичайно ж, хотів знати правду, адже він не міг уявити, щоб хтось із його друзів може так насміхатися з його захоплення.

Тож Арчи вирішив перевірити, що відбувається. Тому однієї ночі він не пішов до свого ліжка солодко спати, а тихенько прокрався до власного саду в суцільній темряві, щоб ненароком не налякати зловмисника. Чекати довелось довгенько, майже пів ночі. Арчи вже в засідці солодко дрімав, як раптом, коли садок залило місячне сяйво, він почув дивний хрускіт, а від того, що він побачив на галявині, просто втратив дар мови. Як гадаєте? Що ж саме так здивувало Арчи?

Вся кам’яна колекція раптово ожила, лиш тільки місяць з’явився на небі. Камінці почали рухатись та солодко потягатися. Його колекція виявилася чимось зовсім іншим, ніж він вважав. Це були кам’яні чоловічки, які щоночі жили своїм життям прямо в його садку. Від подиву Арчи голосно видихнув і гамірна галявина в ту ж мить завмерла.

- Тут хтось є, – почулось десь з середини завмерлого кам’яного натовпу.

- Не рухайтесь, – відповіло першому голосу вже з іншого боку.

Тож Арчи довелось виходити зі своєї схованки, адже він точно не хотів нікого налякати.

- Вибачте, що наполохав вас. Просто я думав, що в моєму садку пораються якісь зловмисники, – ніяково переминаючись з лапки на лапку промовив Арчи. – Не зважайте на мене, – сказав він потім, сподіваючись все ж таки познайомитись та заприятелювати з неочікуваними сусідами, адже Арчи був товариською черепашкою і любив заводити нових друзів.

- Я думаю, йому можна довіряти, он яку галявину нам подарував. – промовив знову ж таки голос з середину гурту.

Арчи, звісно ж, трішки здивувався від такого нахабства, але хто ще може похизуватися тим, що в тебе в садку проживають дивовижні кам’яні створіння. Тому він великодушно пробачив цим істотам їхнє нахабство.

А тролі (так, це були саме вони, а саме кам’яні тролі, які люблять нічне життя і прокидаються від місячного сяйва), побачивши, що Арчи навіть не намагається їх виселити зі свого садочку, одразу ж загомоніли і оточили нового знайомого з усіх сторін. Їм також було цікаво погомоніти з кимось, хто від них настільки відрізняється.

Так Арчи познайомився з кам’яними тролями. Життя в них було надзвичайно нелегким, ви собі уявляєте скільки родин роз’єднало чиєсь бажання взяти один камінець собі чи закинути його якомога далі?

Наслухавшись бідкання тролів, Арчи вирішив допомогти родинам возз’єднатися. Так кожного дня він носив у своїй кишені камінці в пошуках їхнього зниклого родича. Нікого в долині вже не дивувала ще одна нова звичка Арчи, говорити з камінцями в кишені. А колекція в садку тим часом поповнювалась.