Розділ 3

                                 Посвята в чародії

— Купало,ну  будьласка.Будьласочка-уже пів години Динаміт прохав дозволу на наставництво для Слов’яни.

— Я кажу ні , до неї вже приставлена Мілена.

— Подружка голови Ти серйозно Неможна так вчиняти з моїм серцем ,Купало

Дунайська завела очі .

— Ти Адашинський взагалі те серце маєш

— Звісно що маю а ти  його раниш своєю жорстокістю.

— Пфф,я тебе прошу.Ну от скажи нащо вона  тобі здалась,га

— Цікаво до того ж сама розумієш Лев попрохав, він  в Варсґшаві  у мправах.Та ти й сама знаєш чим усіх  цікавить Кривава-хлопець осміхнувся.

— То,левій кажеш попрохав

— Ага-Динаміт посміхнувся ще ширше,він знав на що давити

— Ну як так,то добре.Але то тільки для ЛевіяЯкщо про це все хтось прознає я з тебе шкуру  спущю.Ти зрозумів 

— Ось так би і одразу Купалочко.Передам Леву твої вітання

Виходячи з парламенту хлопець вже бачив перелякане обличя Слов’яни.

                                                       ***

— Тільки не ти - и… —простогнала Слов’яна 

— От  не треба с цього робити трагедію - похмуро видав темний незнайомець 

— Я поспішаю - відказала дівчина .

— Та я вже зрозумів , що ти нарвана . От тільки я твій наглядач.

— То ти тепер будеш всюди замною таскатися ?

— Ой дуже потрібно - фиркнув хлопець , нашорошений з хитрющий поглядом і якоюсь незвичайною , єхидною усмішкою — То все ж таки може ми нарешті познайомимось,га?

— Прабабцю моя проклята … –пробубніла Слов’яна.

—Я якщо тобі цікаво ,Ратмір .А бо за звичаєм Рет.Сьогодні доречі твоя посвята,обряд на горі,де до слова тобі дадуть чародійне ім’я.

—Що ще за  чародійне ім’я?

—Еммм- ну якби пояснити?Це ім’я для чароді.Розумієш на це ім’я накладаються порчі,роблять привороти  і  все таке.Тільки на це ім’я можна накласти миертельне заклинання.

—І коли ж цей обряд ?

—Після заходу сонця ,тут в Верховині але треба пройтись на гори в глибину соного лісу.

—Тобто я правильно розумію?Мені прийдеться бігати в ночі по лісу аби пройти якусь там посвяту?

—Нуу,на перший погляд це дивакувато,але у тебе є я .Відведу тебе на шабаш.

—Чекай що?На шабаш?А хіба це не відьменські штучки?

—Це,Кривава ,чародійна  традиція  а оскільки всі ми потомки відьм то деякі наші традиції походять ще з давніх давен за часів існування відьм.

—То ти навіть історію знаєш? Ну ,ну , вражає.

—Я Слов’яночко,  я взагалі знаю більше ніж може здаватися.До твоєї уваги  я один з дуже сильних чародіїв Івано-франківського Авангарду–видав Ратмір  з гордістю.

—І як так ? Ти ж зовсім зелений – В очах бісика палахнув холод і образа.

—Перепрошую пані.Ми зараз говоримо  про ваше майбутнє.А конкретно про  посвяту в ряди чародіїв.Я не маю обов’язку  вам щось росповідати про свою особистість- видав Ратмір.

—Та не ображайся, я ж просто з цікавості, - підколола Слов'яна, трохи грайливо

підморгнувши.

Ратмір скептично поглянув на неї, але з усмішкою.

- Ну, якщо цікавість тебе аж так з'їдає, розкажу більше, але не зараз. Зараз у нас важливіші справи - треба готуватися до обряду. Що ти думаєш, про це, до речі? Готова стати чародієм, Слов'яно Кривава?

- Готова, не готова... Я не маю вибору, правда? - Слов'яна знизала плечима. Вона нервово глянула на ліс, що простягався за межі міста, куди вони мали йти. Її серце стукало частіше, але вона не зізналася б, що їй лячно. Хоча страх був очевидний.

- Ти в цьому не одна, — серйозно сказав Ратмір. — Навіть якщо ти й темна чародійка, тут не все про зло чи добро. Чародійство - це сила, а як її використовувати — вже твій вибір. Але варто пам'ятати, що в цьому світі нема нічого просто так.

Слов'яна глибоко вдихнула. Що б там не було, вона вже не могла відступити. Вона взяла на себе цю відповідальність.

- Ходімо вже, - нарешті сказала вона, впевненіше стиснувши кулаки. пройти це, то краще не гаяти часу.

- Якщо мені судилося

Ратмір кивнув і, не кажучи більше ні слова, пішов уперед. Вони вирушили на околиці Верховини, де темний ліс, здавалося, захищав свої таємниці від людських очей. Лише місячне світло пробивалося крізь густі дерева, надаючи місцю зловісного, але водночас магічного вигляду.

Коли вони дісталися до гірського схилу, у повітрі вже пахло сирістю та густими травами. Полум'я багаття танцювало серед дерев. Чародії, одягнені в темні мантії, вже чекали на нову посвячену. Їхні обличчя були майже невидимі, лише очі поблискували в світлі полум'я.

- Вітаємо тебе, Слов'яно Кривава, — голос однієї з жінок, схожої на Купалу, порушив мовчання. - Ти стоїш на межі двох світів — людського і чародійського. Крок у невідоме може бути страшним, але ти обрала свій шлях.

Слов'яна мовчала, відчуваючи напругу, яка охоплювала кожен сантиметр її тіла.

- Чи готова ти прийняти дар чародіїв і з ним нове життя, що не буде таким, як раніше? - продовжила жінка.

- Готова, - відповіла Слов'яна, хоча її голос трохи здригнувся.

- Тоді підходь до вогню. Настав час посвяти.

Слов'яна підійшла до вогню, і коли вона опинилася поруч, Купала підійшла до неї з дерев'яною скринькою, що Слов'яна вже бачила раніше. Вона відчинила її, і всередині знову був той самий срібний браслет у вигляді змії, тільки тепер він виглядав ніби живим, сяяв, наче щойно створений.

-

- Це браслет твоєї сестри. Він належить тобі за правом крові, — тихо промовила Купала. Коли ти його одягнеш, ти станеш чародієм повноправно. Але пам'ятай, що цей вибір змінить тебе назавжди.

Слов'яна простягнула руку і взяла браслет. Як тільки вона одягла його на зап'ясток, змія злегка стиснула її руку, ніби ожила, вгризлася в її шкіру і залишила слабкий жар, який пройшов через усе тіло. Тієї ж миті вона відчула, як невидима сила огортає її. Це був не просто браслет - це була чародійська сила, яка тепер належала їй.Раптом навколо зашипотіли голоси.