Мерфі
***
Горіло багаття.
Скачало полум'я на ялинових гілках, валив густий і їдкий дим. Вилися до неба його сіро-чорні змії, спалахували червоні розчерки іскор.
Жінка скинула сукню. Зябко повела плечима. Гордо скинувши голову, безстрашно ступила в саму серцевину багаття - здавалося, звична справа для неї, рядовий ритуал.
Тієї ж миті вона різко подалася назад, луком зігнувшись від болю; завмерли її звернені до неба очі, перетворившись на два місячні відображення. Дикий стогін крик пролунав над лісом, пролетів луною над землею. І, вторячи йому, зашуміли дерева, немов хотіли навіки сховати між гілок страшний відлуння людського розпачу.
Тіло жінки продовжувало згинатися, поки обличчя не уткнулося в п'яти, творячи неприродне коло. І ось воно викотилося з багаття, захопивши на обід пелюстки полум'я і закрутилося яскравим обручем по галявині.
Здавалося, дикий танець живого кільця триватиме вічно, але раптом сповільнило страшний біг, зупинилося і впало на бік. Вугільні плями на людській шкірі несподівано посмикнулися сріблом, засміялися по тілу тонкими мерехтливими струмочками, побігли по колу, роблячи ідеальне переплетення… І глянули в темряву смарагдові кристали скам'янілих очей.
Відредаговано: 22.05.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
