Вступ

Вступ

—Ти ходиш по лезу, Ел—гаркнв хлопець.

—Отже, нічого особливого не змінилося.

—Потім не кажи що я не попереджав.

Дівчина завела очі до гори.

—Слухай! Ти може й крутий син володарки, але я до речі не за гарні очі була обрана головою тіньових.Чи як там кажуть,дітей пітьми? Не нервуй так, усе буде добре.Треба лише відвернути від нас увагу.І саме Арт ідеально для цього підійде.Я йому довіряю.

—Еге ж, але запам'ятай : якщо хочеш обдурити ворога почни з товариша.

Ел набрала Арта та розповіла йому про свій план.

—Без питань.Я організую тусовку — Арт реготнув десь по той бік зв'язку.

—Угу,організуй до біса багато шуму, щоб вони забули про моє існування.

—Гаразд.Тримайся там Ел.

Зіллєварка посміхнулася і поклала слухавку.

—Ох, як же я втомилася…Додому мене.Давай-давай.

Як тільки Марк від'їхав Ел видихнула й обперлася об прохолодну стіну будинку.Як же вона втомилася тікати.Відчуття холодного каменю розслабляло.

І тут …

Удар по голові був таким сильним що в очах потемніло.Ел хотіла знайти опору, але запаморочення взяло верх.Другий удар повалив її на асфальт.В роті залізний привкус крові.

—Довго ж ти бігала. Ледь не загубив-почула вона смутно знайомий голос.Дівчина хотіла повернути голову, але третій удар змусив провалитися в глибоку темряву.То ось як це коли на межі смерті?І тут Ел справді злякалася, володарка таки не збрехала.От і кінець! Більше Ел була не в цьому світі, Дівчина чула відлуння минулого, страшний шепіт—голоси мертвих що тягнули Ел в темряву.Біль проходить,рани гояться,думки йдуть,мрії гинуть.Час не лікує—Він лише калічить,крики охрипнуть,зате мені не боляче.

Все спить. На землю впала ніч.І тільки голос, лагідно і дзвінко.Вгамує серце втомлених сторіч.Перегорнувши день, як ще одну сторінку.Бачиш день минув і тіло хоче спати.Та серце не засне, бо душу рве до бою.Та зараз спи, до поки сплять твої вороги.Я поруч, я назавжди, я з тобою  до останнього удару серця та навіть після нього.