Глава 56: "Тіні минулого"

Олена та Ігор стояли перед величезним порталом, який світився м’яким, але пронизливо ясним світлом. Вони відчували, що кожен їхній рух, кожне слово може змінити все. Перед ними постала дилема: чи залишитися у тому світі, який вони знали, з усіма його тінями, чи зробити крок у невідоме, де все може бути зовсім іншим.

— "Цей вибір змінить усе, правда?" — тихо запитала Олена, її голос був злегка тремтячим, але рішучим.

Ігор кивнув, але в його очах була якась невизначеність. Здається, йому було важче прийняти рішення, ніж він міг би зізнатися. Він відчував, що цей крок не буде простим. Багато що залишалося невідомим — чи вони встигнуть зрозуміти цей світ до того, як їхні серця назавжди зміняться?

— "Так," — відповів він. — "Але що ми будемо, якщо залишимося? Ми завжди залишатимемося в пастці цього світу. Це може бути наш шанс змінити все. І все одно я не знаю, чи будемо ми готові до того, що чекає нас."

Олена закрила очі і зробила глибокий вдих, намагаючись знайти в собі сили для цього кроку. Вона згадала все, що пережила — їхнє минуле, всі секрети і незрозумілі події, які вони розгадували. Все це вело їх сюди, до цього моменту. І в її серці відчувалося, що вже не було повернення назад.

— "Ми разом, Ігорю. І ми переживемо що завгодно, якщо будемо разом." — Олена глянула на нього з твердим поглядом, ніби запевняючи не тільки його, але й себе.

Ігор обійняв її, і вони зробили перший крок у світло. З кожним кроком вони все більше занурювалися в світ, який змінювався навколо них. Кожна їхня думка, кожна дія, здавалось, ставала важливою. Світло стало яскравішим, а потім почало згасати. Вони потрапили у невидиму межу між двома реальностями, де кожен момент був важливим, і кожне їхнє рішення могло вплинути на їхні долі.

Вони опинилися в просторі, де стіни були покриті темними кольорами і дивними символами. Тут не було ні часу, ні простору, лише безкрайня темрява, розбавлена тьмяним світлом, що пробивалося з кожної щілини.

— "Де ми?" — прошепотіла Олена, озираючись навколо. Вона почувалася, наче стала частиною цієї темряви, і здавалося, що її серце теж стало частиною цього загадкового світу.

— "Це межа," — сказав Ігор. — "Між тим, що ми знали, і тим, що ще нам належить побачити."

Раптом перед ними з’явилася фігура. Це був Ліам, але його обличчя було змінене. Він не був тим самим чоловіком, якого вони зустріли раніше. Тепер його очі горіли іншим світлом, і весь його вигляд став ще більш незрозумілим і загадковим.

— "Ви зробили свій вибір," — сказав Ліам, його голос був глухим і віддаленим, наче відлунням з іншої реальності. — "І тепер вам належить пройти шлях, що веде в тіні вашого минулого."

Олена і Ігор подивилися один на одного. Чому саме це? Чому їх привели сюди? Вони почувалися, наче потрапили в полон невідомості, де кожна частинка їхнього минулого була переплетена з тими образами, які вони ще не розуміли.

— "Що це за шлях?" — запитала Олена, не намагаючись приховати своє хвилювання.

Ліам зробив крок вперед, і його постать стала ще більш невизначеною в цій темряві.

— "Ви повинні пройти через ці тіні. Вони показують вам правду про те, ким ви були, ким ви є, і ким ви можете стати. Ваше минуле може бути вашим найбільшим ворогом, але також і найбільшим другом."

Олена почала розуміти, що ці слова означають більше, ніж просто загадкові речі. Їхнє минуле завжди переслідувало їх, і навіть тепер воно не відпускало. Вона повинна була зрозуміти, чому вони опинилися в такій ситуації. Але як це зробити, коли самі тіні їхнього життя почали виповзати з темряви і проявлятися перед ними?

Ігор стиснув її руку.

— "Ми маємо йти разом. Що б це не було."

І вони почали рухатися вперед, крок за кроком, відчуваючи, як темрява їх поглинає. І раптом, на самому краю їхнього шляху, з’явилася постать — це була жінка з їхнього минулого, жінка, яку Олена ніколи не забуде.

— "Ти думаєш, що це вибір?" — сказала жінка, її голос звучав ніби з глибини часу. — "Ти ще не знаєш, що насправді означає вибір."

Олена відчула, як її серце завмерло. Це була постать з минулого, що ставила під сумнів все, що вона думала про своє життя.

Ігор подивився на Олену, відчуваючи, як їхні душі переплітаються. Цей шлях став не просто шляхом до таємниць цього світу, а шляхом до них самих.

У наступній главі: Олена і Ігор зустрінуть більше постатей зі свого минулого. Це буде не просто спогад, це стане випробуванням на межі реальності і фантазії.