Глава 47: "Відображення темряви"

Олена і Ігор ступили на поріг темної кімнати, світло ламп розсіювалося, немов намагалося пробитися через товсту пелену ночі. Все навколо виглядало застигаючим у часі — картини на стінах, старі меблі, що виглядали так, ніби ось-ось осиплються на порох. Повітря було важким, і Олена відчула, як її груди стискаються від напруги. Це місце не віщувало нічого доброго.

— "Тут щось є. Це не просто старий будинок." — прошепотіла вона, торкаючись однієї з картин на стіні. Її палець залишив слід на темному покритті, ніби той відчував її дотик.

Ігор, що йшов за нею, притримав її руку. Він не відривав погляду від порожньої кімнати. На його обличчі можна було прочитати безліч емоцій, але жодна з них не була близькою до спокою. Це місце не було схоже на те, що вони могли собі уявити.

— "Ми маємо йти до кінця," — промовив Ігор, зітхнувши. Він чітко знав, що це місце не просто частина шляху. Тут вони повинні знайти відповіді на всі свої запитання. Олена кивнула, хоча й знала, що ці відповіді могли призвести до ще більшої плутанини.

Вони пройшли крізь довгу галерею, що вела до центральної частини будівлі. Стіни були вкриті старими гравюрами, на яких, здавалось, зображені сцени з інших світів — таємничі обряди, людей у масках, що щось шепотіли, в темному колі. Олена не могла відвести погляд від однієї з картин, де в центрі була постать людини, яка стояла перед відкритими дверима, як вона зараз. Але навколо цієї людини, в самому центрі, була темна безодня, що тягнула її в себе.

— "Це все... пов'язано з нами, правда?" — Олена відчула, як її руки починають тремтіти. Вона знала, що кожна деталь має значення, навіть якщо не могла зрозуміти всього цього відразу.

Ігор повернувся до неї.

— "Це лише початок, Олено. Ми маємо побачити те, що сховане за цими дверима. Це більше, ніж просто розгадка того, хто ми є."

Їхня хода все ближче наближала їх до темного залу, що відкривався перед ними. Ігор зупинився біля дверей, а Олена відчула, як серце у неї стало важким, немов би воно стиснулося під тиском всієї цієї таємниці.

— "Ми на межі чогось великого, правда?" — запитала Олена.

Ігор запитально поглянув на неї, немов намагаючись зрозуміти, чи дійсно вона готова до того, що чекає за цими дверима.

— "Так, Олено. Але якщо ми відкриємо ці двері, ми вже не зможемо повернутися."

Він узяв її руку, і вони одночасно натискали на ручку дверей.

---

Двері відчинилися, і перед ними відкрився темний простір, що був схожий на підземелля, де не було ані вікон, ані джерел світла. Тільки невеликі червоні лампи висіли по периметру, кидаючи зловісне світло на стіни.

— "Це..." — Олена завагалась, її голос був ледве чутним. — "Тут щось... ми повинні знайти це..."

Ігор відчув, як повітря стало холодним, і його погляд різко змінився, коли він побачив перед собою щось знайоме. Це було кільце на підлозі, що світилося червоним світлом. Його форма була ідеальною, і всередині було кілька великих символів, яких вони вже бачили раніше — на картах, у документах, що їх супроводжували.

— "Це те саме." — Ігор ступив вперед, обережно зупиняючись біля кільця. Всі його сумніви і запитання, які він носив з собою, знову спливли в голові.

— "Це... портал?" — Олена зробила кілька кроків вперед, спостерігаючи за Ігорем. Вона відчула, як від нього йшла та сама енергія, що завжди була з ним, коли він був на межі прийняття рішення.

Ігор не відповів, але кивнув, вказуючи на кільце.

— "Ти готова?" — спитав він.

Олена поглянула на нього, на кільце, і потім на темну безодню, яка чекає їх попереду.

— "Якщо ми цього не зробимо, ми ніколи не дізнаємось правду." — Олена сказала, і її голос звучав вперше так твердо.

Ігор обійняв її за плечі.

— "Тоді йдемо."

Вони переступили через поріг кільця, і світ навколо них почав змінюватися. Пропадаючи в темряві, вони потрапили до нового виміру, де час і простір більше не були такими, як вони їх знали.

---

У наступній главі: Олена і Ігор зіштовхнуться з наслідками своїх виборів. Небезпека, яка їх переслідує, стає ще більш непередбачуваною. Тепер вони повинні знайти спосіб повернутися до реальності.