Глава 46: "На межі світів"

Темна ніч огортала місто, здавалося, що навіть вуличні ліхтарі здаються потухлими і безжиттєвими. Олена і Ігор сиділи в автомобілі, їхні тіла зосереджені, а думки плуталися в хмарі запитань, які не давали спокою. Вони знали, що їхній шлях, хоча й приводив їх до нових відкриттів, вів також у невідомість — у місце, де існували лише загадки та приховані загрози.

Ігор різко повернув кермо, і машина покотилася вздовж пустої дороги, підсвіченої лише їхніми фарами. Олена дивилася на нічні вулиці, і в її голові ще раз прокручувалися слова Дмитра, що глибоко вкарбувалися в її свідомість:

— "Цей світ не дає вибору. Всі ви просто маріонетки в чужій грі."

Вона відчувала, як страх пробивається через кожну клітину її тіла. Чи дійсно вони мали шанс? І чи є ще якась реальність, де їхні дії можуть змінити ситуацію? Олена повільно перевела погляд на Ігоря. В його очах також було щось більше, ніж просто рішучість. Це був страх перед тим, що вони могли ще більше втратити.

— "Ігоре..." — почала вона, але не знала, з чого почати. Її голос був тихим, ніби сама вона не вірить у те, що знову це каже. — "Якщо ми будемо продовжувати, що з нами буде? Це справді вже не просто вибір. Це... це — життя і смерть."

Ігор зітхнув і повернув голову до неї, намагаючись побачити в її очах те, що він сам шукав. Сумніви, страх, але й надія — хоча б якась.

— "Я знаю, Олено. Я відчуваю те ж саме. Але ми вже зайшли так далеко, що не можемо просто зупинитися. Якщо ми не вирішимо все зараз, ми втратимо більше, ніж можна уявити."

Олена кивнула, розуміючи, що вони стали частиною цього світу, де все стало неясним і непередбачуваним.

Машина зупинилася біля старої будівлі, яка виглядала покинутою. Вона була темною, з потрісканими вікнами і облупленою фарбою. Олена подивилася на неї, і в її душі знову прокинулася тривога.

— "Тут ми повинні знайти відповідь?" — запитала вона.

Ігор не відповів, бо відповіді не було. Вони знали лише, що цей будинок був важливим пунктом у їхньому шляху. Вони взяли в руки свої сумки і вийшли з машини. Холодний вітер подув у обличчя, і Олена замислено подивилася на небо. Ніч була настільки темною, що здавалось, ніби світло зовсім втратило свою силу.

Вони підійшли до дверей, і Олена відчула, як її рука тремтить, коли вона підняла долоню, щоб постукати. Двері відчинилися самі, без жодного звуку.

— "Це вже не просто містика. Що за гра з нами?" — прошепотіла Олена, але Ігор не відповів.

Вони увійшли всередину, і їх зустріла порожня кімната. Але не просто порожня — вона була велика і порожня, як чорна діра, в яку можна було зникнути, не залишивши сліду.

Ігор витягнув з кишені папірець, який вони знайшли раніше. Він розгорнув його і подивився на карту, яку їм дали разом із ключем Дмитро. Карта вела прямо до цього місця.

— "Це місце, це — ключ до всього." — сказав Ігор. Його голос був здавлений, а очі все більше потопали у роздумах.

Олена відчула, як її серце б'ється сильніше, ніж зазвичай, але в той самий час вона відчула, що вони вже не можуть повернути назад. Вони заходили в цю гру, і тепер її правила визначали все.

— "Якщо це правда, то що ми повинні зробити?" — запитала вона, підходячи ближче до нього.

Ігор повернувся до неї, і його погляд став рішучим, але вже йому самому стало зрозуміло, що немає іншого шляху.

— "Відкрити двері." — сказав він просто, намагаючись сконцентруватися. Він узяв руки Олени, дивлячись в її очі. — "Ми маємо це зробити разом."

Олена кивнула, і вони разом підійшли до великої металевої двері, що стояла прямо перед ними. Ігор підняв руку, і знову витягнув ключ, яким їм дав Дмитро.

Ключ потрапив у замок, і, коли двері відкрилися, перед ними відкрилася нова реальність. Цей новий світ був ще більш загадковим і небезпечним. Вони обидва переступили поріг, і світ навколо них раптово змінився.

---

У наступній главі: Олена і Ігор почнуть розкривати таємниці, які давно заховані від їхніх очей. Їх чекає серія виборів, де кожен крок може призвести до нових небезпек.