Глава 45: "Мережа брехні"

Тихий шепіт нічного міста вже здавалося не був таким спокійним, як раніше. Олена стояла перед чоловіком, котрий виявився частиною цього заплутаного світу, що її оточував. Її серце билося сильно, але в грудях було більше страху, ніж звичайного хвилювання. Їй важко було повірити, що цей знайомий, якого вона не бачила багато років, тепер стоїть перед нею з таким жахливим виразом обличчя.

— "Ти... ти знову тут?" — Олена не могла втримати своїх слів, навіть якщо розуміла, що це не допоможе.

Чоловік у чорному костюмі хмикнув і зробив крок вперед. Його темні очі палали якоюсь таємничою енергією.

— "Знову? Ми ж не зустрічалися раніше, чи не так, Олено?" — його голос був спокійний, майже невиразний, але з якимось підштовхуючим тоном.

Олена відчула, як її серце ковзає вниз. Це не було звичайною зустріччю. Вона відчула, що вся ситуація стала ще складнішою. Цей чоловік, хоча й був знайомим, здавався іншим. І він явно приховував більше, ніж міг сказати.

Ігор зробив крок вперед, не втрачаючи пильності.

— "Ти хто? І чому ти тут?" — запитав він, голосно і рішуче. Ігор, хоч і намагався виглядати спокійно, не міг приховати напруги, що висіла в повітрі.

Чоловік усміхнувся холодною усмішкою і поклав руку на стіл, який стояв посеред кімнати. Його пальці ніжно погладили поверхню.

— "Мене звати Дмитро, і я — частина тієї ж мережі, в яку ви вже потрапили." — його слова пролунали, як грім серед нічної тиші.

Олена відчула, як у її грудях зростає здивування. Ще кілька годин тому вона навіть не уявляла, що потрапить до такої людини. Всі ці обставини, усе, що вони пережили, здавались такими надуманими, що навіть вона почала сумніватися в реальності всього того, що відбувалося.

— "Мережа?" — з обуренням повторила Олена. — "Що ти маєш на увазі?"

Дмитро підійшов до великого екрану, що займав півстіни, і знову подивився на них, мовби намагаючись прочитати їхні думки.

— "Рада — це лише маленька частина глобальної гри. Те, що ви бачите, це тільки фасад." — його голос звучав як звичний злий шепіт, що був замаскований під м'яку спокійну розповідь.

Ігор нахмурився, а Олена відчула, як кожна фраза Дмитра затягує їх у лабіринт, який вони вже не могли покинути.

— "Що ти маєш на увазі? Що це за гра?" — запитав Ігор, не відводячи погляду від чоловіка.

Дмитро повернувся і, піднявши руку, жестом показав на монітор.

— "Це інформація, яку ви збирали. Усе, що ви знайшли, — це лише частина того, що я вам покажу." — він натиснув кнопку, і екран заповнився новими зображеннями, звуками і цифрами, що перевантажували увагу.

Олена і Ігор крок за кроком наближалися до розуміння того, що було за цією бездушною технологією і таємницями, які вони шукали. Всі їхні пошуки, всі дії виявилися не більше ніж маленькими шматочками пазла, якими хтось намагався заповнити одну велику картину.

— "Це може бути тим, що ми шукали, але ми й досі не знаємо, чому це все важливо." — Олена змусила себе сказати ці слова.

Дмитро повернувся до них, на його обличчі з'явилася ще одна холодна усмішка.

— "Правда, Олено. Ви не можете побачити всієї картини, поки не зрозумієте, що ми — частина цього світу. І якщо ви хочете вижити, ви повинні стати його частиною повністю."

Ігор зробив кілька кроків вперед і знову заговорив з більшою рішучістю.

— "І що ж нам потрібно зробити, щоб стати частиною цієї гри? Щоб знайти відповідь?"

Дмитро зробив паузу, уважно дивлячись на них.

— "Ви повинні прийняти свою роль у цій мережі. Без цього ви не зможете вийти з гри. Усі ваші питання, всі ваші сумніви — вони нічого не варті. Цей світ просто не дає вибору."

Олена відчула, як її руки тремтять. Вона знала, що це була пастка, але вибору не було. Вони не могли відступити. Вони повинні були йти до кінця.

---

Дорога вийшла знову на те саме темне місце, яке тепер ставало ще більш заплутаним. Олена і Ігор сиділи в автомобілі, їхні думки були переповнені новими відомостями, але вони знали, що шлях, який вони обрали, вестиме до ще більших таємниць і небезпек.

— "Як це могло статися?" — запитала Олена, її голос був наповнений відчаєм.

Ігор не відповів одразу, бо сам був занурений у свої думки. Занадто багато відкриттів. Надто багато питань.

— "Ми дійшли до того моменту, коли немає шляху назад," — сказав він нарешті.

---

У наступній главі: Олена і Ігор наважуються на останній крок у пошуках правди, однак те, що вони дізнаються, виявиться ще страшнішим, ніж вони могли собі уявити.