Глава 44: "Минуле не залишає"

Ніч знову огорнула місто, залишаючи його зануреним у темряву. Олена та Ігор стояли в кімнаті, в тіні від екранів, що яскраво миготіли перед їхніми очима. Чоловік у темному костюмі, що стояв перед ними, здавався абсолютно спокійним, але на ньому не було ані натяку на дружелюбність. Олена відчувала, як в грудях зростає напруга.

— "Що саме ви хочете від нас?" — запитала Олена, намагаючись залишити голос рівним, хоча в глибині душі все її тіло кричало від тривоги.

Чоловік нахилився вперед і, розглядаючи їх, повільно заговорив:

— "Не хочу вас лякати, але вам треба зрозуміти: те, що ви зібрали, не просто інформація. Це частина великої гри, і кожен хід має свої наслідки."

Ігор поглянув на нього. Ще кілька годин тому він би сумнівався, але тепер він був готовий слухати кожне слово. Вони вже опинилися занадто глибоко в цій історії, щоб повернутися назад.

— "Ми знаємо, що Рада не дасть нам спокою, і якщо ми хочемо вижити, то повинні знайти тих, хто може нам допомогти. Ми вам довіряємо?" — запитав Ігор, прагнучи зрозуміти, чи можна їм вірити в цій ситуації.

Чоловік усміхнувся холодною посмішкою.

— "Довіра в цьому світі — це рідкісний ресурс, Ігорю. Тому, якщо ви хочете досягти мети, ви повинні прийняти, що довіряти вам не можна. Але я не прошу вас про це."

Олена нахмурилася. Вона відчувала, що в його словах є щось більше, ніж просто просте запитання. Це була заява. І вона мала наслідки.

— "Що ж нам потрібно зробити?" — запитала вона, хоча відчувала, що це питання може поставити їх на межу.

Чоловік підняв одну руку, і в його пальцях з'явився маленький, чорний ключ.

— "Цей ключ відкриває двері до місця, де ви зможете знайти відповіді на більшість своїх запитів. Однак будьте обережні. Ніхто не знає, що насправді чекає за тими дверима. І навіть якщо вам здасться, що ви отримали все, це лише частина правди."

Олена і Ігор обмінялися поглядами. Вони відчували, як усе навколо почало обертатися. Вони були на межі, і не було можливості відступити.

— "Тоді ми вирушаємо зараз." — сказала Олена.

---

Машина рухалася швидко, минаючи темні вулиці, коли Ігор і Олена розглядали ключ, який вони отримали. Відчуття, що вони на крок наближаються до розгадки, змішувалося з тривогою. Ігор знову глянув на Олену.

— "Ти думаєш, ми маємо зробити це?" — запитав він, намагаючись знайти в її очах хоч якусь відповідь.

Олена замислилася на мить, а потім відповіла:

— "Що ще нам залишилось? Ми вже занадто глибоко вплутані в цю гру, Ігоре. Але я не можу зупинитися зараз. Це не тільки про нас. Це про те, щоб вивести їх на чисту воду."

Ігор кивнув. Він не міг не погодитися з її словами. Те, що почалося як звичайне втручання в справи РАДи, тепер стало його особистою боротьбою за справедливість. І за Олену. Йому важливо було її захистити.

---

Коли вони доїхали до призначеного місця, перед ними постала велика, давно забута будівля. Вона виглядала так, ніби навіть сама земля її покинула. Олена витягла ключ із кишені і, повільно вставши з машини, підійшла до дверей. Її рука тремтіла, коли вона ввела ключ у замок. Відчинивши двері, вона відчула, як на її спину покотився холодний піт. Вона не знала, що чекає за цими дверима, але це було їхнє єдине місце для розгадки.

Двері відчинилися зі скрипом, і перед ними розкрилася темна, порожня кімната. Олена зробила перший крок вперед, і Ігор послідував за нею. Вони увійшли в темряву, де кожен їхній рух лунко віддавався в порожніх стінах.

Раптом в глибині кімнати спалахнуло світло. Із темряви з'явилася постать — чоловік у чорному костюмі, схожий на того, що вони бачили раніше, але його обличчя було знайоме Олені.

— "Ви вирішили прийти сюди. І тепер вже нікуди не дінешся," — сказав чоловік з посмішкою.

Олена застигла на місці. Цей чоловік був старим знайомим, і його з'явлення викликало в неї мільйон запитань.

— "Як ти сюди потрапив? Ти... як ти можеш бути частиною цього всього?" — запитала Олена, розгублена і водночас злісна.

Чоловік посміхнувся ще ширше.

— "І це питання ми теж будемо вирішувати разом, Олено. Але спершу ви повинні дізнатися одну правду — немає виходу."

Ігор піднявся поруч з Оленою. Його погляд був сповнений рішучості, але й страху.

— "Що ти маєш на увазі?" — запитав він, не відводячи погляду від чоловіка.

Чоловік хмикнув і, зробивши крок уперед, вимовив:

— "Це ще не кінець. Це лише початок того, що вам належить пережити."

І знову перед ними ставала невідомість, в яку вони ступали без оглядки. Але їхній шлях тільки починався.

---

У наступній главі: Олена і Ігор зрозуміють, що потрапили в ще більшу гру, де кожен їхній рух може стати фатальним. Вони повинні розплутати всі нитки таємниць, перш ніж буде надто пізно. Але хто насправді стоїть за цими подіями?