Глава 38: “Точка неповернення”

Темрява оповивала місто. Олена стояла на перехресті, дивлячись на нічний горизонт, який зливався з її сумнівами та тривогами. Дзвінок від батька залишився в її голові, мов зловісне пророкування. Як не крути, вона була на межі розриву між минулим і майбутнім. Усе, що здавалося реальним, тепер змінювалося.

— “Ти куди?” — почувся голос Ігоря за спиною.

Олена озирнулась. Ігор стояв поряд, з серйозним виразом на обличчі.

— “Я повинна поїхати. Він каже, що я повинна туди вирушити.” — її голос був спокійним, але глибоко в душі вона відчувала, як серце б’ється швидше.

Ігор підняв брови:

— “Не зробиш цього. Я не відпущу тебе одну.”

Олена зробила крок до нього. Вона не могла більше бути та, хто слідує чужим вказівкам. Вона повинна була прийняти свої рішення, навіть якщо це означало зламати стосунки та довіру. Вона вирішила.

— “Я не можу залишити все, як є. Мені потрібно дізнатися правду. І я не можу більше йти за кимось.”

Ігор дивився на неї кілька секунд, наче намагаючись зрозуміти, що відбувається в її голові. Потім він зітхнув і мовчки кивнув.

— “Я поїду з тобою. Ти не одна в цій грі, Олено.”

---

Їхня подорож привела до відокремленої, покинутої ферми за містом. За годину вони опинилися перед старим, запущеним будинком, з якого ледь помітне світло пробивалося через щілини вікон. Олена стояла на порозі, коли дзвінок на її телефоні знову порушив тишу.

— “Ти приїхала?” — знову почувся той знайомий голос. — “Добре. Вхід на другому поверсі. Але пам'ятай, Олено: вони вже поруч.”

Знову це. Вона намагалась не звертати увагу на страшні відчуття, що розцвітали всередині її. Вона відкрила двері.

---

Почалася нова гра. Можливо, найнебезпечніша.

Олена ввійшла в приміщення. Кожен крок лунав гучно в тиші. Ігор слідував за нею. На другому поверсі будинку було темно, але коли Олена підійшла до старого дверного проєму, в її руках затремтіла флешка.

— “Це воно, чи не так?” — запитав Ігор, стоячи поруч.

Вона кивнула, не відповідаючи. В голові крутилися всі ці слова: "Ти не одна", "Рада"... "Твоя роль". І зараз усе зводилося до того, що вона мала прийняти.

Відкрила двері.

---

В кімнаті стояла лише одна людина — старий чоловік, з сивими волоссям і складними рисами обличчя. В його руках був той самий лист, що Олена читала. Він стояв спиною до неї, його голос звучав спокійно, але впевнено.

— “Ти тут, Олено. Тепер ти маєш зробити останній крок. Твоєму батькові не можна вірити повністю. Як і всім, хто говорить, що тобі допомагає.”

Олена відчула, як її серце відмовляється вірити.

— “Хто ти?” — вона запитала, тримаючи флешку в руці.

Чоловік повільно обернувся. Це був… той самий чоловік з фотографії. Але що важливо: він був живий. І живий зараз.

— “Я твій дядько. І тепер ти маєш вирішити, на чиєму боці ти будеш.”

---

І ось знову це питання — довіра. Кому можна вірити в цьому лабіринті брехні і маніпуляцій? Олена, спостерігаючи за його жорстким обличчям, відчула, як всі шляхи, якими вона йшла досі, починають плутатись в голові. Тепер вона могла стати частиною цієї гри, або ж остаточно втратити контроль над своїм життям.

В цей момент знову долинули кроки.

Вона схопила флешку і звернулася до Ігоря:

— “Йдемо.”

---

Що буде далі? Які наслідки матимуть їхні вибори? Яке значення має флешка? І хто насправді стоїть за всіма тими, хто так старанно намагається зберегти цей секрет?

У наступній главі: події виходять з-під контролю, нові зради, несподівані союзи та вирішальні битви. Чи встигне Олена прийняти рішення, що змінить усе?