Глава 22: “Ігри на межі”

Темрява огортала їх з усіх боків, і Олена відчула, як її серце починає битись ще швидше. Вона могла зрозуміти лише одне — тепер не було шляху назад. Ігор, здається, вже не був тим, ким був для неї раніше. Він стояв, затиснутий між двома світами, і від цього її серце розривався.

Чоловіки в чорних костюмах наближалися, а їхня темна аура не віщувала нічого доброго. Відчуття, що все це — пастка, ставало все сильнішим. Олена оглянулась, намагаючись знайти вихід, але їх оточували з усіх боків.

— “Ігорю, що відбувається? Що це за люди?” — не витримала Олена.

Ігор не відповів одразу. Його погляд був затуманений, наче він не розумів, чому саме зараз все це відбувається.

— "Вони… не мають жодних правил, Олено. Я сам не знаю, скільки ще в мене залишилось часу. Ми з вами не на одній стороні. Це не просто гра, це — війна," — сказав він, і в його голосі звучала туга. — "Ви не уявляєте, до чого я прийшов. Ви не уявляєте, що вони зроблять, якщо я не буду слідувати їхнім наказам."

В її грудях болісно стиснулося. Олена не знала, що робити. Все, що їй було важливо — це зрозуміти, як її чоловік став частиною цієї боротьби.

---

Тим часом один із чоловіків у чорному костюмі, високий і з рішучим поглядом, зробив кілька кроків вперед. Його погляд залишався холодним і безжальним.

— "Ти не можеш вирватися з цього, Ігорю," — сказав він. — "Ти обрав сторону. І тепер, коли ти потрапив у наші руки, вже не буде жодного шляху назад."

— "Я не вибирав нічого," — відповів Ігор, його голос став ще тихішим. — "Мені не дали вибору. А тепер, коли ви знаходитесь тут, я не можу залишити вас без відповіді. Ми всі будемо відповідати за те, що сталося."

Олена відчула, як її серце тягне до нього. Вона не могла вірити в те, що чула. Ігор, як і раніше, був її коханим чоловіком, але його слова змішувались із тінями, які залишалися в її душі.

— "Але чому ти не сказав мені цього раніше, Ігорю?" — тихо запитала вона. — "Як я могла б зрозуміти все, якщо ти мовчав?"

Ігор здивовано подивився на неї, а потім знизав плечима.
— "Тому що я боявся. Я не хотів втратити тебе. Але тепер я розумію, що не можу більше жити в брехні."

---

Ще один чоловік зробив крок вперед. Його обличчя було спокійним, але Олена відчула, що саме він має найбільшу владу серед усіх. Він був явно їхнім лідером. І коли він звернувся до Ігоря, його слова були точними і холодними.

— "Відтепер ти більше не частина цієї гри. Ти обрав сторону, але тепер це не має значення. І ти точно не зможеш повернутися назад. Пам'ятай, Ігорю, ми завжди знали, як і коли зробити крок."

Ігор тільки зітхнув і повернувся до Олени, наче збираючись щось сказати, але він не міг знайти слів. Олена мовчала, і її серце билося не тільки через страх, а й через безвихідь.

---

Тим часом в тіні, майже непомітно, з’явилася нова фігура. Це була Софія, її обличчя здавалося абсолютно спокійним, але в її погляді була незмінна рішучість.

— "Що вам потрібно від нас?" — запитала вона, голос її був рівним, без жодної тривоги.

Лідер у чорному костюмі подивився на неї, і його посмішка була тонкою, наче він знав більше, ніж вони могли собі уявити.

— "Ви ж не думаєте, що нам достатньо лише вас тримати тут, правда?" — сказав він з іронією.

Олена відчула, як її серце знову стискається. Вона розуміла, що все було набагато складніше, ніж вона могла собі уявити. Вони були не просто в пастці, вони стали частиною чогось набагато більшого. І тепер їй було важливо не тільки вижити, а й знайти відповідь на ключове питання:

— "Як вони нас знайшли?"

Це питання залишалося в повітрі, і відповіді не було.

---

Тим часом на горизонті знову з’явилися нові постаті, які підходили до заводу. Більше автомобілів. Олена замружила очі, розуміючи, що це тільки початок.

---

— "Це лише перший крок, Олено. Ми повинні діяти зараз," — сказав Ігор.

Олена кивнула, але її погляд залишався настороженим. Всі ці нові особи, нові запитання і поворотні моменти — все це було лише початком їхньої нової реальності. І що далі, залишалося лише здогадуватись.