1. Мовчання

"Чому ти так довго мовчала,

Мов кратер вулкану, що спить?

А тиша надривно кричала,

Посіявши вічність у мить.

Мовчала так тисячооко,

Мов небо вечірнє в імлі.

А тиша летіла високо,

Мовчати не треба, не треба,

Мовчати не треба, благаю,

Губою хоч ледь ворухни

І до темнокосого гаю

Намріяний спокій вдихни."

" Мовчання", Борис Костиря

- Не забувай, хто ти така насправді. Ти сильна, все витримаєш. Ти не та Луна, що раніше, - твердо повторювала наче мантру дівчина, стискаючи кулаки.  

Луна дивилася за горизонт затуманеним поглядом, наче у порожнечу. Зараз її б не впізнали найближчі люди, адже з непомітної мишки в окулярах вона перетворилася у дорослу дівчину з крижаним виразом обличчям та безжиттєвими бездонними сірими очима. Поринаючи у спогади минулих подій, які викликали разючу зміну особистості, дівчина не раз згадувала, завдяки чому зламалася, і назавжди запам'ятала урок.

Минула Луна була тихонею та надзвичайно спокійною, ніколи не перечила й не висловлювала свою думку. Всі її спроби заговорити супроводжувалися глузуванням з боку однокласників, які посміювалися над незвичайною вимовою та тихим голоском дівчини. Щоденно знаходитися в неволі, у тісній клітці, куди заганяли Луну тільки тому, що вона не відповідала вимогам соціальної особистості, було нестерпно.

Ніхто не розумів її, і тільки дужче глузували з всезнайки, як на їхню думку. Не отримуючи визнання від навколишніх людей, а одну тільки зневагу, дівчина замикалася від сторонніх у своєму смартфоні. Включала улюблений плейлист з інструментальними мелодіями, та поринала у свій власний світ. 

В соціальних мережах ровесники Луни весело проводили час, вихваляючись своїми розвагами. Вони вважали себе найкращими від інших, мали вищий шкільний статус, просто тому що їхні батьки могли забезпечити їм багате життя. Головною метою цих зарозумілих підлітків було розважатися за рахунок слабших, та всіма способами принижувати всіх, хто не належить до їхнього статусу. 

Луна слідкувала за соцмережами, в яких висвітлювалися безтурботне життя знаменитих підлітків, але усвідомлювала як насправді вони ставляться до беззахисних і невинних. Вона сама не була винятком, бо оскільки не належала до вищої соціальної категорії, її вважали просто килимом, об який витирають ноги. 

- Подивіться тільки, ось мовчунка прийшла, милостиню просити, - уїдливо зауважила Інна, популярна багатійка, зустрічаючи Дану перед входом у школу. 

Її група підтримки підхопили образливі вислови в сторону дівчини, яка бажала провалитися крізь землю. Так починався кожний день, і здавалося, ці знущання ніколи не припиняться. Луна щільніше натягнула сірий капюшон, швидко переміщаючись між натовпом школярів, щоб зникнути. Вона була вигнанцем, нікчемною та байдужою до навколишнього світу. 

Ніхто не сприймав її як особу, однак дівчина поринула у віртуальний світ, де її ніхто не міг образити. Луна не мала своєї сторінки в соцмережах, однак дівчина вирішила створити анонімний блог під ніком Сатурна. 

- Донечко, глянь-но на нічне небо. Ось бачиш, як яскраво сяє місяць? А зорі? Уявляєш, їх там мільярди на небі. Там, дуже-дуже високо знаходяться гігантські планети, - розказувала мати маленькій Луні, яка спостерігала за калейдоскопом зірок. 

- Мамо, я хочу побачити Сатурн, ця планета така цікава, з круглими кільцями! 

- Головне забажати, і твої мрії обов'язково здійсняться, крихітко... - прошепотіла загадково мати.

Мала, в очах якої миготіли вогники від захоплення, дивилася у далекий космос, мріючи завжди залишатися життєрадісною й щасливою. Маленька дівчинка мріяла передавати всім довкола промінці щастя й тепла, і жити безтурботно. Проте, планетні мрії перетворилися в холодний сірий місяць з того часу, як вона з батьками переїхали в інше місто. Луна була змушена покинути своє безтурботне дитинство, і розпочати жити з нового аркуша, пристосовуючись до навколишнього світу. Всупереч її зусиллям, непомітну Луну не приймали в круг друзів. 

Над намаганням дівчини подружитися, її ровесники тільки дужче глузували, для них вона означала предметом для цькування. Мрійлива дівчинка перетворилася в тінь, яка нікому не хотіла попадатися на очі. Сум і сльози були її постійними супутниками, і вогник життєрадості згасився. 

Створюючи блог, спершу намір Луни полягав у тому, щоб висловити особисте відчуття відкинутої, які мучили її, переслідували. Однак з часом підписників та однодумців прибавлялося, і її популярність росла. Дівчина почала виходити в прямий ефір в масці, приховуючи свою особистість, і спілкувалася з усіма, хто хотів більше дізнатися про неї. Хоч ніхто не знав її в реалі, у віртуалі багато підтримували її думку та вважали дуже популярною.

Дівчина з успіхом збудувала свою віртуальну космічну мережу, де кожен підтримував одне одного, співчував та допомагав словом і ділом. Де слабкий відчував себе не безпомічним, а потрібним і важливим. З Сатурни, а точніше, з Луни багато брали зразок, як мотивацію не здаватися у разі поразки.

- Вітаю вас, мої поклонники й поклонниці Сатурну! Це моя улюблена планета з дитинства, і була для мене символом цілеспрямованості й не досягнених мрій. Я вірю, я надіюся на те, що обов'язково наступить світле майбутнє для нас, відхиленими суспільством! Разом ми сильніші, хоч і віртуально! 

Луна з тяжким серцем відривалася від екрана телефона, де вона невідривно застряла, аби йти в ненависну їй школу. Справжнє життя було сповнене стражданням, у мережі ж вона була визнаною особистістю. Луна ставала більш впевненою коли відчувала підтримку віртуальних друзів, але сили покидали її як тільки вона стикалася з отрутою, яку обливали на неї ровесники.