IV. ПАНІ БЕЛЛ

Місце в домі Агнес Белл знайшла Джоан — принаймні саме так усе виглядало. Одна з її клієнток знала вдову, якій була потрібна освічена молода жінка для сімнадцятирічної племінниці: не стільки гувернантка, скільки компаньйонка, читачка, помічниця з листами й домашніми книгами.

— Вона має гроші? — запитала Мег.

— Має будинок.

— Це не те саме.

Джоан глянула схвально.

— Чогось ти в мене таки навчилася.

Агнес Белл мешкала за Бішопсґейтом у домі покійного чоловіка, який торгував вином. Частину справ вона продовжувала сама, хоча деякі офіційні листи проходили через чоловіка-родича; про цю необхідність Агнес говорила чемно, але так, що співрозмовник легко розумів, як вона до неї ставиться.

Під час першої розмови латина цікавила її мало. Вона хотіла знати, чи Мег добре рахує, чи вміє вести домашню книгу, чи достатньо знає французьку, щоб не переплутати рахунок за вино з любовним листом, чи часто хворіє взимку й чи має родичів, які раптом вирішать оселитися разом із нею. Нарешті спитала, чи вміє терпіти дівчат, які вважають читання покаранням.

Останнє стосувалося Сесілі. Вона була висока, худорлява й сперечалася не стільки з упевненості у власній правоті, скільки з бажання перевірити, чи дорослий навпроти справді знає, що говорить. На першому уроці вона повідомила, що Цицерон давно помер і, отже, не образиться, якщо його не читати. Мег десять хвилин пояснювала користь латини, почула в собі батькові інтонації й розсердилася вже на себе.

— Добре. Сьогодні без Цицерона.

Сесілі недовірливо підняла очі.

— А що тоді?

— Напишемо листа.

— Кому?

— Жінці, яка тебе ненавидить.

— Я такої не знаю.

— Придумай.

Сесілі подумала й назвала двох. Урок нарешті пішов.

За день до переїзду Вейд прийшов до Джоан. Говорили в її присутності, і він не робив вигляду, що справа зовсім звичайна.

— Пані Белл листується з Францією. Якщо містрес Феннер помітить у паперах щось подібне до того, що вже помічала, я хочу про це знати.

Джоан повільно відклала ножиці.

— Я думала, моя дівчина йде вчити племінницю.

— І йде.

— А це що?

— Додаткова робота.

— Чия?

— Моя.

Джоан кілька секунд дивилася на нього, потім спитала про платню. Мег мало не втрутилася, але господиня випередила її:

— Якщо хочете, щоб вона дивилася на чужі листи, за очі платіть окремо.

Правила були простіші за саму справу. Відкривати чужі листи не дозволялося. Копіювати те, чого Агнес не давала їй законно, — теж. Ритися в скринях, ставити неприродні питання, шукати таємні кімнати — дурість. Вейд просив тільки пам’ятати те, що вона все одно бачить.

Перші два тижні були настільки звичайними, що Мег почала підозрювати його в марнотратстві. Агнес ходила до парафіяльної церкви, вела рахунки, торгувалася з постачальниками, приймала старих знайомих, листувалася з Руана й Антверпена. Сесілі ховала балади в молитовній книжці. Нан визнавала владу господині над усім, крім кухонного вогню. Кіт на ім’я Єпископ спав там, де йому забороняли. За столом вино для домашніх розбавляли водою, а для гостей ставили краще. Мег поволі перестала дивитися на дім як на місце для спостереження. Тут люди мали власні звички, і жодну з них не можна було пришвидшити заради чужої операції.

На третьому тижні прийшов Еліас Біл. Він був ввічливий, добре вдягнений, не надто багатий і не бідний; Мег могла б узагалі його не запам’ятати, якби він не говорив так багато про релігію. Про Бога, щоправда, майже не говорив. Зате встиг згадати папістів, іспанців, єзуїтів і власну вірність королеві, а за вечерею двічі повторив, що людина, якій нічого приховувати, не боїться закону.

Агнес вислухала його й сказала:

— Людина, якій нічого приховувати, мабуть, прожила дуже коротке життя.

У її голосі не було жарту. Біл лише усміхнувся й перед відходом залишив невеликий лист: якщо пакет до Руана ще не пішов, просив долучити його, щоб не платити окремому посильному. Наступного дня Агнес сама подала Мег пакет для містера Харріса. На зовнішньому боці листа Біла вона побачила той самий церемонний почерк, який уже зустрічала в листах Лекока. Схожість була виразна, але після занять із Феліппсом Мег уже знала, що виразна схожість — ще не доказ. Вона запам’ятала кілька літер і віднесла пакет далі.