II. ЛЮДИНА, ЯКА ПЛАТИЛА ЗА ПОМИЛКИ

Чоловік на ім’я Майкл Вейд прийшов не до Мег, а до Джоан, і вже одне це трохи її заспокоїло. Молодій незаміжній жінці, що жила в чужому господарстві, не випадало вести справи з незнайомцем так, ніби вона сама собі господиня. Чоловік мав або звернутися до пані дому, або пояснити, чому воліє цього не робити; друге пояснення зазвичай виявлялося гіршим.

Вейд приніс рекомендацію від одного з торгових знайомих Джоан. Сказав, що працює з митними паперами, говорив спокійно й не розглядав кімнату з тим виразом, який мають люди, що подумки оцінюють меблі.

— Мені сказали, ваша молода жінка читає французькою.

— Моя молода жінка має ім’я.

— Не сумніваюся.

— Маргарет Феннер.

Вейд повернувся до неї тільки після цього.

— Містрес Феннер.

Йому треба було перекласти три торгові листи — точно, без прикрас. Нічого державного, нічого церковного, нічого такого, що могло б зашкодити її репутації, запевнив він. Джоан вислухала пояснення і відразу спитала про платню. Коли Вейд назвав суму, вона уточнила, чи папір буде його, нагадала про свічки й домоглася ще двох пенсів.

Мег не могла вирішити, чи господиня щойно продала її працю, чи захистила. Найімовірніше, зробила обидва діла одночасно.

Перший лист стосувався шерсті, другий — боргу, третій належав чоловікові, який дуже довго пояснював, чому не може сплатити суму, яку мав віддати ще в серпні. Вейд забрав переклади наступного ранку, через чотири дні приніс ще два листи, потім три. Джоан щоразу питала, скільки він платить, і не дозволяла перетворити дивне замовлення на щось таємниче лише тому, що воно добре оплачувалося. На четвертий його прихід вона вже не сиділа при всій розмові, але двері до передньої кімнати лишала відчиненими; ще через тиждень Вейд сам клав платню на край столу, перш ніж вона встигала нагадати про неї.

На третій тиждень Мег помітила: папери добирали не випадково. В одному французька була доброю, але рука незвична; в іншому сума не сходилася; у третьому підпис не відповідав тому, як автор називав себе в тексті. Вона винесла ці дрібниці на окремий клапоть паперу. Вейд про це не просив; Мег просто хотіла мати перед собою те, що вже помітила.

Вейд прочитав нотатки, повернувся до третього листа й поклав палець на рядок, де Мег написала про незвичну руку.

— Ось це покажіть. Не висновок — те, через що ви до нього дійшли.

Мег вказала форму однієї літери, скорочення й зайвий простір перед словом. Вейд не перебивав, тільки пересував лист ближче, коли їй треба було звіритися.

— Отже, ви не певні.

— Ні. Я цієї людини не знаю. Можу сказати лише, що вона, ймовірно, частіше пише англійською, ніж французькою.

— Так і залиште. Мені корисніше знати межу, ніж отримати певність, якої у вас немає.

Потім він поклав поруч інший аркуш. На перший погляд автор був той самий: схожий нахил великих літер, ті самі довгі хвости, майже однаково незграбний підпис. Мег спершу сказала, що рука збігається, перечитала й сама себе поправила. Схожість була надто старанною. Деякі речі повторювалися саме там, де природний почерк зазвичай дає дрібні відмінності.

— Хтось намагається зробити ці руки однаковими.

Вейд попросив пояснити. Поки вона говорила, Мег відчула знайоме роздратування: він явно знав про ці аркуші більше, ніж казав, але цього разу не підштовхував її до готової відповіді.

— Якщо вам потрібна певність, шукайте іншу людину.

Вейд склав обидва листи. — Мені потрібна робота, на яку можна спертися. За неї я й плачу. Якщо ви помилитеся, заплачу й за помилку — але хочу бачити, де вона почалася.

Пізніше Мег не раз згадувала цей вечір, хоча тоді нічого помітного не сталося. На кухні Бесс лаялася через закопчену каструлю, Том біг сходами, Джоан чхнула й поклала провину на французький папір. Мег просто сиділа з двома листами. Уперше сумнів у чужих словах оплачували так само серйозно, як раніше оплачували точність її переписування.

Другий лист справді був перевіркою. Вейд зізнався в цьому лише через тиждень: один із його знайомих отримав справжній лист і завдання наслідувати руку.

— Ви так перевіряєте всіх перекладачів? — запитала Мег.

— Ні.

— Тоді навіщо мене?

— Звичайний перекладач уже переклав би текст і попросив гроші.

Джоан, яка саме входила до кімнати, почула останню фразу.

— Не робіть із неї дурепу лестощами. За лестощі я беру дорожче.

За кілька днів серед нових паперів трапився ще один руанський лист. Текст писала незнайома рука, зате на зовнішньому боці Мег знову побачила ту саму надміру церемонну адресу, що й на листі Лекока. Вейд нічого не пояснив; відклав конверт окремо й попросив не змішувати його з перекладом. Після цього лист Лекока вже не здавався одиничною дивиною.

На Різдво в домі стало тісніше: з Норіджа приїхав Річард Гейл із дружиною. Річард мав добрі руки для тканини, непогану голову для цифр і звичку ставити книгу рахунків саме туди, де Мег щойно збиралася її взяти. Він не був неприємним, і це робило все складнішим. Уже за тиждень стало ясно, що Джоан хоче залишити родича в Лондоні; ще за один — що частину рахунків він вестиме сам.

Джоан заговорила про це першою, увечері, коли вони сиділи над книгою боргів.

— Річарду потрібна робота. У нього двоє дітей, і він родина.

Мег кивнула. Іншого пояснення не треба було.

— До Стрітення можеш бути тут. Якщо не знайдеш місця — довше.

— Дякую.

— Не дякуй так, ніби я вже померла.

Того вечора Вейд уперше перестав бути для Мег лише дивним клієнтом. Він був людиною, яка платила, а це раптом набуло іншої ваги.