Епілог

— Ні, — заперечила я, — потрібно довести справу до кінця.

— Останній раз запитаю, та готова пожертвувати всім, заради одного шансу? — запитав він та схопив мене за підборіддя.

— Знаєш, навіть якщо все було брехнею… — заговорила я, але він перервав мене поцілунком.

Заді хтось поплескав. Це був один з агентів організації, які чомусь прибули.

— З тебе сотка, — сказав він.

Вінтерроуз був розгніваним та розлючено тупнув ногою.

— Час починати гру! — закричав роздратовано він.

Пандора одним скоком добралась до нашого балкончика. Я ривком добралась до неї, попри те що вона билась з мною. Я приєднала до неї другу частину приладу та ми обидвоє відключились впавши на підлогу.

Десь далеко я чула тихі постріли.

— Допоможи мені, — шепотіла тихо сіра жінка.

— Пандора! — прокричала я та обняла її.

— Допоможи, — шепотіла вона.

— Так, — сказала я та усміхнулась, — все буде добре.

— Що відбувається? — запитала вона.

— Прилад відключає частини твого штучного мозку, — говорила тихо і я.

— Я не хочу вмирати, — промовила тихо вона.

— Ти вже мертва, — продовжувала я стараючись її заспокоїти, — це лиш залишки твоєї свідомості.

— Тоді час йти далі, — відповіла вона та усміхнулась, — що є далі?

— Не знаю, — прошепотіла я та заплакала.

Десь в далині я чула чужі голоси:

— В тебе тридцять секунд, щоб знищити ту ляльку, — наказав один з організації.

— Ні, — заперечив Аввадон, — я не хочу, щоб щось сталось з Ексенайт.

— Тому і я даю вам час, — сказав він, — ми вже взяли Вінтерроуза.

— В неї обмаль часу, — розпочав інший чоловік, — якщо вона пробудить довше часу, може загинути.

— Ти її любиш, — прогарчав затриманий, який був втиснутий лицем в підлогу.

— Заткнись, — наказав один з агентів.

— Якщо ти мене не відпустиш, вона загине, — продовжував доктор.

— Замовчи, — сказав Аввадон.

— Вона помре, — шепотів він, — відпусти мене і я її врятую.

— Ні, — заперечив Мортімер, — тебе чекає не свобода, а трибунал.

— Я рахую до десяти, — промовив один з агентів.

Пандора плакала в моїх обіймах.

— Я гнию живцем через нього, — говорила тихо вона.

— Це не твоя вина, — шепотіла і я.

— Чому він мене так ненавидить? — запитала вона.

— Один, — сказав незнайомець.

— Він божевільний, — розказала я, — це не твоя вина.

— Так? — запитала вона.

— Він хотів перетворити мене на тебе, замінити особистість, — говорила тихо я.

— Так чому він мене вбив? — поцікавилась Пандора.

— Не знаю, — відповіла йому я.

— Два, три, — продовжував він, після чого вирвав в Аввадон активатор.

— Знаєш, а я хотіла жити, — розказав він.

— Я втратила все життя через нього, — прошепотіла йому я.

— Мені жаль, — сказала Пандора.

— Все буде добре, — промовила я та допомогла їй встати.

— І куди я піду? — поцікавилась вона.

— За обрій, — відповіла я.

— Тоді мені час йти, — прошепотіла вона.

— Десять! — закричав він.

Я відкрила очі.

Тіло Пандори сильно трусились.

І світ зник.

Наче відразу я відкрила очі та побачила що я була в лікарні.

Тіло жахливо боліло.

Я піднялась і побачила сидячого в кріслі Аввадонна.

— Акуратно, все буде добре, — промовив він та акуратно вклав мене назад в ліжко.

— Скільки я спала? — запитала в нього я.

— Два дні, — відповів він та розказав, — я попросив, щоб тобі ввели антидот, а твої спогади повернулись. Як з відчуттями?

— Все добре, — сказала я, — трохи дивно, так багато пам’ятати.

— Нічого звикнемо, — пожартував він та усміхнувся.

— Як ти думаєш, що буде з моїм батьком? — запитала в нього я.

— Ти знаєш, його звинувачують в державній зраді, — відповів він та продовжив, — його будуть в ідеальному стані тримати до кінця життя, без відчуттів, але в повній свідомості.

— Краще б просто розстріляли, — прошепотіла тихо я.

— Він нам багато грошей на психотерапевтів заборгував, — промовив Аввадон та додав, — нам потрібно поговорити.

— Про що? — поцікавилась в нього я.

— Мій батько додав декілька цікавих пунктів до заповіту, — продовжив він.

— Яких? — запитала я та наблизилась до нього.

— Я маю одружитись з кимось, — відповів він та додав, — думаю ти будеш гарним вибором.

Я була шокованою.

— Ти перейшла дорогу багатьом людям, — розказав він та усміхнувся, — а єдине, що може тебе захистити, прізвище Мортімер.

— Тоді я згодна.