Мережа

Розділ 49

Аввадон посміхнувся і протягнув мені пляшку води.

— Теж правда, я розкажу тобі все що ти бажаєш, — запропонував він.

Я взяла пляшку і зробила декілька ковтків.

— Дякую. Яким чином ти знаєш так багато про мене? — поцікавилась я.

Аввадон сів за стіл поруч зі мною.

— Я з тобою знайомий вже вдосталь часу. Я бачив твої вчинки, твої звички, твої реакції. Іноді краще знати людину, ніж вона знає сама себе, — відповів він.

Це мене здивувало. Я не могла уявити, що він докладав стільки зусиль, щоб мене зрозуміти.

— І ти знаєш все про ці антидоти? Про те, як вони працюють і чому ми відчуваємо все це? — запитала я.

Аввадон поклав руку на мою.

— Поговорімо про це. Але спершу, розкажи мені, що саме тебе цікавить. Що ти відчула після використання антидота? І які твої враження від цього? — запитав він.

Я подумала мить і намагалася вибрати потрібні слова, щоб виразити всі свої враження.

— Я відчула, ніби все це було сном, але тоді, коли ти прокинувся, ти згадуєш кожну мить, кожне слово, кожне відчуття. Це, мабуть, найбільш дивна частина. І ці емоції, які повертаються разом зі спогадами, які я не відчувала раніше... Це як знову відкривати себе для чогось нового, — пояснила я.

Аввадон прислухався до моїх слів з увагою.

— Розумію. Це насправді дивно. Антидот дійсно має потужні властивості. Але разом з цими відчуттями можуть приходити та важкі моменти. Тобі потрібно готуватися до того, що ти можеш згадати речі, які можуть бути болісними або неприємними, — попередив він.

Це змусило мене задуматися. Я не була готова до того, щоби знову зіткнутися з минулим, особливо з тим, що було затяжко забути.

— Як ти впораєшся з цим? — запитала я Аввадона.

Він погладив мене по руці.

— Мені доводилося стикатися з багатьма важкими моментами у своєму житті. Іноді найкращий спосіб подолати їх - це просто прийняти їх і піти далі. Але важливо мати підтримку, — сказав він.

Ми замовкли на мить, десь в далині ми почули дивні звуки. Хтось крокував в далині. Пролунав гучний вибух. Він схопив мене за руку та потягнув, в обхід незваних гостей, до автомобіля.

Аввадон їхав наче божевільний.

І я не знала куди він їхав.

Гнав, наче стараючись обігнати долю.

— Я його вб’ю, — шипів розгнівано він.

— Про що ти? — запитала перелякано я.

— Я вб’ю цього бісового Вінтерроуза, — лаявся він.

Поставившись у воді мого стану, я спробувала заспокоїти Аввадона.

— Нам потрібно зберігати спокій. Ми не можемо дозволити емоціям взяти верх над розумом, — сказала я, намагаючись стримати його гнів.

Він різко загальмував та вийшов з машини. Я вибігла за ним та доторкнулось до його плеча.

— Аввадон, що відбувається? — запитала в нього я.

— Твій батько, — відповів тихо він.

— Знаю, — сказала я та додала, — але це зовсім не це.

— Я скаженію, — розказав він, — тому, що втрачаю свій вплив.

— Де зброя? — поцікавилась в нього я.

— В автомобілі тільки пістолети, — промовив він.

— Куди ми їдемо? — запитала твердо я.

— Мені прийшло повідомлення з координатами, — відповів холодно він.

— Ти дурень! — закричала я.

— Чому ти так думаєш? — поцікавився він.

— Хто поїде за невідомими координатами! — продовжувала я.

— Але час поховати мерців, — промовив він.

— І як ти плануєш вбити Пандору? — поцікавилась я та розсміялась, — як ти її вб’єш!

— За допомогою них, — сказав він та вказав за спину.

Там я побачила чорний автомобіль з емблемою Організації. Звіти вийшло двоє чоловіків в чорних костюмах.

— Доброго дня, ексагент Вінтерроуз, — промовив один з них.

— Що потрібно? — запитала я в них.

— Зловіть Вінтерроуза, — наказав інший з них.

— В наших планах вбити Пандору, — відповів спокійно Аввадон.

— Це вам допоможе, — сказав чорноволосий та передав мені невеликий кейс.

— Що це таке? — поцікавилась я.

— Він допоможе проникнути в її розум, — пояснив мені інший, — нехай міс Вінтерроуз, прикріпить його на виску, а іншу частину на Пандорі, тоді вона зможе проникнути в її розум та відключити його.

— Згода, — сказала я.

— Але якщо ви вб’єте робота раніше, ніж Ексенайт відключиться, вона загине також, — попередив чоловік.

— Я готова, — промовила твердо я.

— Ні, — заперечив Аввадон, — я не дозволю тоді так ризикувати.

— Це нічого страшного, — прошепотіла я та усміхнулась.

— Тоді час завершувати, — сказав інший чоловік.

Аввадон провів мене до машини та ми поїхали знову до місця нашого призначення. За нами рушили також і агенти.

— Чому ти згодилась? — запитав він.

— Ми сестри, — розказала я, — це значить, що я найкращий вибір.

— Це міг зробити я, — прошепотів тихо він.

— Тоді б наслідки були набагато гіршими, — поділилась я ним я.

— Але я не хочу, щоб ти постраждала, — промовив він.