Розділ 46

Перед моїми очима з’явився клуб «Інтерстейшен».

Чуму я тут була?

Людей було безліч, лунала гучна музика, а я стискала в руці пістолет, минала натовп і шукала його.

Я шукала його.

Шукала Аввадона Мортімера.

Він сидів у VIP зоні в компанії трьох інших чоловіків, серед яких був і Каїн. Він пив коктейль та цілувався з якось дівчиною в короткій спідниці.

Він не помітив мене, як я вирішила підійти до стійки бару і замовити собі напій. В нього не було жодної реакції на те, що я стою тут, з пістолетом в руці.

Я не могла повірити, що це реальність, була шокована, не розуміючи, як я опинилася тут, у цьому клубі, з цим пістолетом. Мої руки тремтіли, відчувала жахливий страх.

Аввадон не бачив мене.

Він сидів там, насолоджуючись своїм життям, не знаючи, що я тут.

Він не помічав моєї присутності.

Це були спогади.

Мортімер швидко підійшов до бару за мною, а я навела на нього пістолет.

— Мортімер, — наказала твердо я, — руки догори.

— Любонько, і що я тобі зробив? — поцікавився він.

— Нам потрібно поговорити! — прокричала роздратовано я.

— Я тебе навіть не знаю, — відповів він.

Я відчула, як пульсує кров у венах, адреналін пронизує кожен волокно мого тіла. Мій розум був наповнений лише одним: знайти правду, розкрити всі ті маски, що вони носили.

— Не жартуй зі мною, Мортімер, — промовила я з холодною впевненістю. — Ти забуваєш, що я знаю, що ти та твої "друзі" тут робите.

Мортімер на мить здивувався, але потім почав сміятися.

— І для чого я тобі потрібен? — поцікавився він.

— Я знаю, що твій батько працював з моїм, — промовила холодно я.

— Нагадай своє прізвище, — попросив спокійно він.

— Вінтерроуз, — сказала я чітко.

— І? — протягнув він, після чого спокійно додав, — думаєш мій татко, великий і сильний Лойд Мортімер, втягне мене в родині справи?

— Відповідай, — наказала роздратовано я.

— Хочеш знати? — запитав спокійно він, схопивши мене за руку та змусивши викинути пістолет.

Він з усіх сил притиснув мене до барної стійки всім своїм тілом та схилився над моїм вухом.

— Пропоную угоду, — прошепотів спокійно він, — ти взнаєш все про мого татка.

— І чому я тебе маю слухати? — запитала роздратовано його я.

— Я можу гарно заплатити, — відповів Мортімер.

Він дістав пачку грошей та показав її мені.

— Спокусливо? — поцікавився він.

— Може ні, — протягнула я, — я працюю ж на Організацію.

— Ти працюєш на Організацію? — перепитав здивовано Мортімер.

— Так, і наші інтереси можуть не збігатися, — відповіла я.

Він миттю почав виглядати дещо збентеженим.

— Це у тебе не вийде, Мортімер, — попередила я його.

— Ти впевнена? — запитав він загрозливо.

— Абсолютно, — відповіла я, зберігаючи спокій.

Він подивився на мене, злість і розчарування миготіли в його очах.

— Я думав, ми могли б знайти спільну мову, Вінтерроуз, — сказав він, підводячись з барної стійки.

— Я Ексенайт, Ексенайт Вінтерроуз, — прошепотіла я та додала, — роби пропозицію, тоді та поговоримо.

— Гарна дівчинка, — прокоментував він, — я дещо здивований, що дочка цього покидька, така красива.

Аввадон нахилив голову, роздратований, але, очевидно, зацікавлений моєю відповіддю. Його руки затряслись, а потім він стримано посміхнувся.

— Ексенайт Вінтерроуз... — сказав тихо він, — Цікаво, дівчина з таким великим прізвищем, прийшла продати татуся?

Він повільно розкладав пачку грошей, продовжуючи дивитися на мене. Його погляд був спокійним, але в ньому було щось темне. Чи це була злість, розчарування або щось інше, я не знала.

— Добре, Ексенайт. Ми можемо домовитися, якщо ти будеш корисною. Я можу влаштувати тобі зустріч з моїм татом. Він, безумовно, буде зацікавлений в співпраці з тобою, якщо ти будеш цінною, — відповів він.

Він кинув пачку грошей на стіл.

— Я подумаю над цим, Мортімер. Але розумій, що я не готова піти на компроміси, якщо це порушить інтереси Організації. Моя вірність їй важливіша за будь-яку іншу пропозицію, — твердо сказала я.

Мортімер уважно поглянув на мене, але я відчувала, що він щось розуміє.

— Пам'ятай, ти можеш відмовитися від пропозиції, але це може мати наслідки. Іноді найкраще вирішення полягає у співпраці, а не у конфронтації, — пояснив він.

Я відчула тиск ситуації, але відповіла з рішучістю:

— Я зрозуміла. Я подумаю над твоєю пропозицією і повернуся з відповіддю, — сказала я.

— Ти не зрозуміла, — промовив він, — я бажаю відповідь вже.

— А якщо я погоджусь? — запитала в нього я.

Мортімер посміхнувся, а його погляд став знову спокійним.

— Якщо ти погоджуєшся, то ми зможемо працювати разом, я дам тобі доступ до ресурсів і зв'яжу тебе з людьми, які тобі знадобляться, — відповів він.

Я замислилася, але в моїй голові вирізнялася лише одна думка: це небезпечно. Однак, я розуміла, що можливості, які може надати Мортімер, можуть бути дуже корисними на моєму шляху.

— Я погоджуюся, — врешті-решт відповіла йому я.

Мортімер посміхнувся задоволено і витягнув руку для рукостискання.

— Ти не пожалкуєш про це, Ексенайт. Ми зробимо великі речі разом, — сказав він та потиснув мені руку.