Розділ 45

Він швидко поїхав геть.

— Як ти втекла? — запитав спокійно він.

— В мене інше запитання, як ти мене знайшов? — поцікавилась в нього я.

— Ти не зняла браслет, — спокійно відповів він.

— Зрозуміло, — погодилась я, — я втекла, тому, що він помилився. Двері були не міцні, та охорони майже не було.

— Знаючи твого батька, це наче якась пастка, — промовив спокійно він.

— Це мене також лякає, — прошепотіла тихо я.

— Не хочеш покинути місто? — запропонував спокійно він.

— І куди? — запитала я.

— Можемо поїхати, наприклад в мій особняк за містом, — запропонував він.

— Згода, — відповіла йому я.

— Чудово, тоді поїхали, — сказав він, повертаючи автомобіль у зовсім інший напрямок.

Я відкинулася на сидінні, відчуваючи хвилю полегшення.

Протягом поїздки, я спробувала зібрати свої думки.

Що він приховує?

Чому він мене викрав?

Аввадон здавався спокійним, але його погляд іноді ставав розгніваним.

Ми швидко наближалися до місця призначення.

— Аввадон, ти знаєш більше, ніж ти говориш, чи не так? — запитала я.

Він на мить замислився, перш ніж відповісти.

— Так, я знаю деякі речі, але деякі таємниці краще залишити без відповіді на даний момент, — сказав він.

— Але я втомилася від таємниць, — промовила я з втомлено. — Я хочу знати правду, хоч би один раз у своєму житті.

Аввадон замовк на мить, його погляд став серйозним.

— Я розумію твоє бажання, Ексенайт, — сказав він м'яко. — Але іноді правда може бути більш небезпечною, ніж ми уявляємо.

Я опустила погляд та замовкла.

— Треба бути обережними з тим, що ми бажаємо знати, — додав він, повертаючи свій погляд на дорогу перед собою.

Через деякий час, ми прибули до особняка Аввадона.

— Ми тут, — оголосив Аввадон, виймаючи ключі з кишені та відкриваючи великі двері.

Ми ввійшли в середину.

— Це мій особняк, — сказав він, обережно відкриваючи двері.

— Я думала ми приїдемо в інше місце, — прошепотіла я.

— Це інший, — пояснив спокійно він, — тут безпечніше.

— Дякую, що допоміг мені втекти, — сказала я, звертаючись до нього з вдячністю.

— Ти завжди можеш розраховувати на мене, Ексенайт, — відповів він з усмішкою. — Тепер відпочинь трохи, і ми зможемо обговорити подальші кроки.

— Спасибі, Аввадон, — сказала я, відчуваючи втому. — Я справді потребую трохи відпочити.

Я відвела свій погляд від нього і почала розглядати приміщення. Особняк був просторим і розкішним.

Аввадон провів мене через фоє до великої вітальні з високими стелями.

— Чудове місце, — промовила я, вглядаючись усюди.

— Дякую, — відповів Аввадон. — Я радий, що тобі подобається. Ти можеш відпочити тут скільки завгодно.

Він провів мене далі.

— Я залишу тебе на деякий час, — сказав він. — Якщо ти щось потребуєш, просто підійди до мене.

Він залишив мене самою, а я прилягла на дивані та прикрила очі.

Чомусь швидко я заснула.

Коли я відкрила повіки, я помітила, що вже стемніло.

Я встала та пішла в пошуках Аввадона і знайшла його біля мінібару.

— Привіт, — привітав він мене, піднімаючи склянку з напоєм.

— Привіт. Дякую за гостинність, — відповіла я, приєднуючись до нього біля бару.

— Ти хочеш щось випити? — запитав він.

— Так, будь ласка, — відповіла я.

Він налив мені віскі та сів поруч.

— Тепер, коли ти трохи відпочила, можемо обговорити, що робити далі, — сказав він.

— Так, я хотіла б знати більше про те, що трапилося, — промовила я.

 — Зрозуміло. Тобі може бути важко зрозуміти, але є певні речі, які краще залишити таємницею наразі, — пояснив він.

— Я розумію, але це не дає мені спокою. Я хочу знати правду, — відповіла я.

— Іноді правда може бути складною, ніж ми уявляємо, і може завдати більше шкоди, ніж користі, — сказав він серйозно.

 Я замислилася над його словами.

— Але якщо ти відчуваєш, що готова дізнатися більше, я готовий розповісти, — додав він.

— Так, я хочу знати, — попросила я наполегливо.

— Твій батько працював на мого, — розказав він, — керував та виконував деякі його замовлення.

— Знаю, — промовила я, — я хочу знати щось важливіше.

— Може я тобі запропоную щось набагато краще, — прошепотів він та дістав дивну білу таблетку.

— Що це? — запитала здивовано я.

— Антидот до змін пам’ять, — пояснив він, — я вже прийняв одну та згадав усе.

— Що згадав? — поцікавилась я.

— Розкажу тоді, — прошепотів він, — коли ти вип’єш таблетку.

— Тоді погнали, — сказала я.

— Для початку я тебе попереджу про все, — розказав спокійно він.

— Давай, — попросила я.

— Перше, — промовив Аввадон, — ти відчуєш все, що було тоді. Всі дотики та рани будуть наче реальні. Ти маєш пам’ятати, що це лиш спогад і це не реальне.

— Добре, — погодилась я, — що ще?

— Краще після таблетки йди спати, — запропонував він.

— Ні, я зроблю це свідомо, — заперечила я.

Я взяла таблетку та випила її, після чого прийняла зручну позу, очікуючи на ефект. Миттю весь світ почав зникати, і я не знаю де була.