Розділ 42

—Все стало, ще більше незрозуміло, — прошепотіла тихо я.

—Твій татусь просто вундеркід, два наукових проекти, — пожартував він.

—Душе смішно, Аввадон, — відповіла я,  — що ти помітив в старому?

—Він азіат, тому виглядав молодше, — поділився він, — а так, нічого більше.

—Його обличчя було трохи розмитим, наче поганої якості, — розказала йому я.

—Це дивно, — уточнив він.

Я взяла документи та швидко побігла до шредера. Аввадон з не зрозумінням поглянув на мене та прослідкував за мною.

Скинула всі документи та включила прилад.

—І чому ти такий спокійний? — запитала я.

—В мене копія, — відповів він.

—Знищ її, — наказала я.

—Для чого? — поцікавився він, після чого пошепки додав, — хочеш мною покерувати?

—Я не рекомендую вірити моєму татку, — прошепотіла я та закусила губу.

—І як ти впізнала в ньому Вінтерроуза? — запитав він.

—В нього проблеми з грошима, прийшлось купити не найбільш якісну маску, але ми йому повірили, — розказала йому я.

—Я думаю час спати, вже третя ночі, — промовив спокійно він.

—Я в ванну, посплю на дивані, — відповіла йому я.

— Добре. Якщо ти щось потребуєш, просто поклич, — промовив він, коли я вже входила у ванну.

Я покивала, відчинила двері ванної кімнати і увійшла.

Миттю мій комунікатор загодів.

Це був номер, якого не впізнала.

— Альо? — протягнула я.

— Добрий вечір, це доктор Ікс, — суворо заявила жінка.

Мої очі розширилися від шоку.

Це була назва, яку бачила на звітах, які щойно знищила.

Чому доктор Ікс дзвонить мені?

— Так, добре, я слухаю, — відповіла я, намагаючись звучати спокійно.

— Я хочу поговорити з вами про ваші дослідження, — сказала доктор Ікс, — конкретно про звіти, які ви, очевидно, тільки що знищили.

Моє серце стрімко билося, і я відчувала, як адреналін розливається по моєму тілу.

— Я не розумію, про що ви говорите, — сказала я.

— Нехай це буде наша маленька таємнича зустріч, — продовжив він, — зустрінемося за годину за клубом "Інтерстейшен".

— Так, зрозуміло, — відповіла я.

Я швидко вийшла з ванної, витерлася і повернулася в віталню.

Аввадон уже чекав на мене, спираючись на раму дверей.

— Все добре? — поцікавився він, помітивши мою реакцію.

— Так, все добре, — відповіла я, намагаючись зберегти спокійний вигляд. — Але мені треба вирушити десь зараз.

— Знову розслідування? — запитав він, піднімаючи брову.

— Щось на кшталт того, — відмахнулась я.

—Добре, — сказав він, — сама справишся чи мені поїхати з тобою.

—Тобі краще залишитися тут, — відповіла я, замислившись. — Я не знаю, що може статися, і мені не хочеться втягнути тебе в це.

Аввадон поглянув на мене серйозно.

— Я розумію, але якщо тобі буде потрібна допомога, просто скажи, — сказав він.

— Дякую, Аввадон. Я зроблю все можливе, щоб повернутися якнайшвидше, — пообіцяла я.

—Пістолет візьмеш? — поцікавився він.

—Які пропозиції? — запитала в нього я.

Він натиснув на якусь кнопку, а з стіни виліз цілий арсенал зброї.

—Вибирай, — промовив він.

—Дай якийсь невеликий, — попросила в нього я.

—Цей підійде? — поцікавився він, показуючи мені пістолет.

—Цілком, — погодилась я.

—Візьми, — наказав він, протягуючи мені браслет.

—Що це? — запитала я.

—Всередині GPS-трекер, — пояснив він.

— Якщо щось станеться, ми зможемо знайти тебе в будь-який час, — додав він.

Я взяла браслет і швидко його наділа на руку.

— Дякую, Аввадон, — сказала я щиро.

— Не за що. Будь обережна, — попередив він, здаючи мені пістолет.

Зброю приховала під своїм пальто, а браслет з GPS-трекером приховала під манжетою.

Часу залишалося мало, тому поспішила вийти на вулицю та піти до місця зустрічі. Клуб "Інтерстейшен" був далеко від готелю, і мені довелося взяти таксі.

Під час поїздки я перебирала в голові всі можливі варіанти того, що може статися.

Коли таксі зупинилося перед клубом, я виходила на призначене місце зустрічі. Навколо було темно і тихо, і тільки слабке світло від фар автомобілів та неонові вивіски освітлювали вулицю..

Після кількох хвилин чекання я побачила темну силуетну фігуру, що наближалася до мене.

Не Дживон.

Не мати.

Не думала, що це буде хтось незнайомий.

— Ви доктор Ікс? — запитала я, намагаючись зберегти спокій.

— Так, це я. Ти моїм дзвінком не здивована? —запитала вона.

— Звичайно, не здивована. Просто не очікувала чути від вас, — відповіла я.

— Чудово. Тоді пішли в безпечніше місце, — наказала вона.

Вона схопила мене за руку та затягнула в середину, а потім провела в VIP-зону.

— Ти дізналася про наші дослідження, і це стало проблемою, — почала вона.

— Я не знаю, про що ви говорите, — відповіла я, але вона зупинила мене рукою.