Розділ 38

Він ледь не розсміявся, але стримався.

Й навіть не старався сказати більше нічого.

Він завжди замовкав коли хтось говорив щось не так.

Цього разу це була я.

— Вибач, — прошепотіла я, — я все зіпсула, як завжди…

— Не правда, — відповів він.

— Так чому ти мовчиш? — запитала невпевнено я. — Чому ти мовчиш Аввадон Мортімер?

Він затихнув і вирішив не відповідати.

— Знаєш я навіть жалію, що увійшла в ті двері, — промовила я.

— Що зустріла мене? — поцікавився він.

— Не жалію, жодної хвилини в моєму житті, — сказала йому сумно я, — дивом, але ти найкращий друг який в мене був.

— Друг, — прошепотів стиха він та усміхнувся, — цікаво ти говориш з босом.

— Мені складно називати тебе босом, — промовила я, — я в тебе ледь не живу.

Досить швидко ми доїхали до мурашника, де знаходилась моя квартирка. Увійшовши всередину я помітила, як Аввадон скривив обличчя.

— Щось не так? — запитала я.

— Як ти тут живеш… — відповів здивовано він.

— На інше грошей не має, — перервала його я.

— Я ж тобі гарно плачу, — промовив він.

— Після спаленої квартири, я не потягну страхування, — розказала я, — це як авто страхування, ввели років п’ять тому. Ти просто занадто багатий, щоб хвилюватись через такі дрібниці.

— Ти забуваєш, що багатство не завжди означає щастя, — відповів він.

— Щастя не в грошах, а в їх кількості, — пожартувала я.

Аввадон усміхнувся та схопив мене за підборіддя.

— Значить тобі я скоро запропоную те, від чого ти не захочеш відмовитись, — прошепотів він.

— Приставиш мені пістолет до виска? — поцікавилась спокійно я.

— Ексенайт, я думаю ти погодишся сама, — відповів він.

— Я не буду нікого ліквідовувати, якщо так треба, замов полуничне морозиво для нього, — сказала я та закотила очі.

— Я не про це, — уточнив він.

— Так про що? — запитала тихо я.

— Не важливо, — відмахнувся він, — пішли заберемо твої речі.

Коли ми опинились в моєму житлі, я побачила що він виглядав дещо здивованим.

— За то не сплю на твоєму дивані, — пожартувала я, — хоч там було і зручніше.

— Маєш валізку чи коробки? — поцікавився він.

— Ні, — сказала я, — я зберу все сама.

Я швидко схопила сміттєвий пакет і скинула всередину всі свої пожитки.

— В мене до тебе є питання, — промовив він.

— Задавай, — відповіла я, стараючись триматися спокійно.

— Чому ти така вперта? — запитав він, зводячи брови.

— Я не розумію, про що ти, — здивовано відповіла я.

— Ти весь час відмовляєшся від допомоги, відмовляєшся від того, щоб жити краще. Ти не дозволяєш навіть думати про себе, — пояснив він, дивлячись мені прямо в вічі.

— Це не так, — заперечила я, — я просто не хочу бути тягарем для тебе.

— Ти не тягар, ти… — він зупинився, шукаючи слова. — Ти важлива для мене, але ти не хочеш цього розуміти.

Я зібрала всі свої речі, після чого взяла їх в одну руку та наблизилась до нього.

— Що ти згадав? — поцікавилась я.

— Нічого важливого, — відповів він.

— Точно? — прошепотіла я та наблизилась до нього.

Він акуратно стиснув моє зап’ястя та доторкнувся пальцем до губ.

— Якщо нічого важливого, то чому ти так дивишся на мене? — запитала в нього я.

Він ледь доторкнувся до моєї талії.

— Чому я не можу тебе торкнутись? — промовила тихо я.

— Тому, що, ті спогади брехня, — відповів Аввадон, — твій батько хитрий…

Я почервоніла та опустила погляд додолу.

— Втілив мої страхи, бажання, — прошепотів він, — в мене є для тебе важливе питання.

— Яке? — поцікавилась тихо я.

— Якщо прийдеться вбити, ти зможеш? — запитав він.

— Зможу, — промовила тихо я, — але я не з тих, хто хоче бруднити свої руки.

— А стати однією з Мортімерів, — сказав він.

— Це для чого тобі знати? — поцікавилась в нього я.

— Я не знаю, як життя складеться потім, — пояснив він.

Ми спустились та відправились до нього.

Як я на це погодилась?

Це не важливо.

За декілька годин до мене наблизився Аввадон тримаючи планшет в руці.

— Що це? — запитала в нього я.

— Ти хотіла досьє матері Пандори, — промовив він, — переглянь всю інформацію.

— Дякую, — промовила я.

Я швидко переглянула всю інформацію та закусила губу.

— Почекай! — гукнула його я, — з даними щось не так.