Розділ 36

Ввечері я поїхала, на домовлене з Джеєм трохи пізніше, місце. Я не розуміла, чому він вибрав саме цю, майже пусту станцію метро. Це виглядала справді дуже підозріло. Ще перебуваючи в поїзді я отримала повідомлення від Аввадона:

«Де ти?»

Досить швидко я надіслала відповідь:

«Їду на Кібернетики»

Миттю прийшло повідомлення:

«Я під’їду. Треба поговорити»

Я виключила голограму і нудьгуючи покинула вагон. Довкола було пусто. Жодної живої душі.

В що я влізла?

Десь, в далині стояв Джей, одягнутий у свою улюблену червону куртку.

— Я тут! — прокричала я та помахала йому рукою.

Дрібними кроками він рушив в мою сторону.

— Я радий, що ти прийшла, — промовив Джей, коли підійшов до мене.

Я приглянулася до нього, помітивши щось незвичне на його обличчі.

Чому він так напружений?

— Що сталося? Ти здаєшся схвильованим, — запитала я, відчуваючи деяку тривогу.

— Це стосується Вінтерроуза, — почав він, але я перервала йому.

— Ти вже почав розслідування без мене? — поцікавилась я.

— Ні, це не те. Це щось більше, — відповів він, здаючись все ще напруженим.

Я поглянула на нього з цікавістю і тривогою.

— Джей, що трапилося? Розкажи мені все, — закликала я його.

Він різко дістав пістолет та притулив його до моєї скроні.

— Джей, що ти робиш?! — закричала я, перелякано відштовхуючись.

Він зіщулився, але його вигляд виявився незворушним і непроникним.

— Просив тебе не створювати проблем, Ексенайт, а ти все одно не можеш, не пхати носа в не свої справи. Зараз ти почуєш мене, — промовив він з холодним тоном.

Я відчувала, як моє серце б'ється в грудях з нестримною швидкістю.

— Джей, заспокойся. Ми можемо поговорити про все, — сказала я, намагаючись врегулювати ситуацію.

Він позбувся своєї напруженості, але пістолет залишався направленим на мене.

— Відкинь свій комунікатор, — наказав він.

Я  подумала про всі свої можливості. Я не могла протистояти йому в такій ситуації. Моя єдина надія — якщо приїде Аввадон.

— Добре, — сказала я, зібравшись на дію.

Я зробила рух імплантатом руки, щоб викинути комунікатор на підлогу, після чого я підняла руки.

— Кинь зброю, — наказав Аввадон.

— Чому? — поцікавився він, — боїшся втратити свою сучку?

— В тебе проблеми з головою? — запитала я, — ти ж мій найліпший друг.

— Друг? — промовив він, — в тебе проблеми з головою!

— Аввадон, що відбувається? — запитала спокійно я.

— Я думаю твій «друг» тобі краще пояснить, — відповів він, — Джей кинь зброю, а то застрелю.

Повільно він випустив пістолет і відступив на кілька кроків.

— Зброю на підлогу. Якщо щось спробуєш, я тебе застрелю, — загрозливо промовив Аввадон.

Я подивилася на Джея, шукаючи в його очах пояснень, але вони лише виражали здивування і розчарування.

Що ж тут відбувається?

Джей поклав свій пістолет на землю, а я висунулася, щоб забрати свій комунікатор, щоб поруч.

— Покажи ліву руку! — наказав Аввадон.

Джей акуратно витягнув свою руку, в якій він стискав світло-шумову гранату.

— Заспокойся, — попросила я.

Чоловік різко вирвав чеку і кинув нею в мене з Аввадоном.

Пролунав вибух.

Я закрила вуха, стараючись позбутись жахливого, гучного звуку.

Дим і пил піднялися навколо, затушовуючи видимість. Я швидко оглянула ситуацію, намагаючись зрозуміти, що тільки що сталося. Аввадон залишався беззаперечним, тримаючи пістолет направленим на Джея.

— Якщо хочеш жити, зникни з мого шляху, Ексенайт, — наказав він.

Пролунав ще один вибух.

Я перевела погляд на Аввадона.

Він лежав на підлозі та стискав з усіх сил стискаючи пістолет.

Він вистрелить?

Я оглянулась довкола знову.

Джея ніде не було. Він кудись втік. Я стиснула свої скроні та старалась зрозуміти що сталось. Світ зникав та чорнів. Я втрачала свідомість. Пилюка від вибуху починала потроху спадати.

Я почула як хтось наближається до мене, це був Аввадон. Він підняв мене та переніс до своєї машини. Він дістав звідкись знеболювальне та дав мені декілька таблеток.

— Це знеболювальне,  — прошепотів він.

Я випила його та притиснула голову до колін.

— Тобі треба в лікарню? — запитав він.

Я акуратно, безсило підняла великий палець догори, погоджуючись з ним.

— Тримайся, все буде добре, — заспокоїв він мене, підкидаючи ковдру на мої плечі. — Ми вже їдемо.

Мої думки були розмиті.

Аввадон тримався мовчки за кермом, і я відчувала, що його роздуми теж далекі.

Чи йому було все одно, що трапилося?

Чи це була частина якогось більшого плану?

Досить швидко ми приїхали ріпера. Після цього краще не з’являтись в лікарні. Він заніс мене всередину, а привітавшись з одним зі співробітників кивком зайшов до кабінету.

— Аввадон, що сталось? — запитала ріперка.

— Вибух, — відповів тихо він, — дві світло-шумові гранати, вона була дуже близько до епіцентру.

— Я перевірю її, — сказала жінка та допомогла йому вкласти мене в капсулу.

— Треба оглянути всі імпланти, до того хто їх установлював в мене є немаленькі підозри, — розказав спокійно він.

Ріперка почала оглядати мої імпланти, включаючи той, який створював ілюзію моєї голограми. Аввадон залишався біля мене, пильно спостерігаючи за процесом.

— Ти весь час намагаєшся випередити ситуацію, Ексенайт. Та тут тобі не вдалося, — промовив він з деякою насмішкою.

— Що трапилося з Джеєм? Чому він атакував тебе? — запитала я, відчуваючи, як знеболювальне починає діяти.

— Знаєш, інколи друзі здаються тими, ким ми їх уявляємо, а не тими, ким вони насправді є, — відповів Аввадон, маючи серйозний вигляд.

Ріперка закінчила огляд імплантів і відкинулася на стіл.

— На перший погляд, все в порядку. Але тобі краще пройти обстеження в медичному центрі, — порадила вона.