Розділ 35

Ми піднялись на гору, до його квартири. Він налив мені віскі, а я підключила свою базу до його голограми.

— Ми повинні розкрити всі карти, — сказав Аввадон, сідаючи поруч.

Я розслабилась, скидаючи свої високі підбори і відкидаючи волосся назад, старалась привести себе в порядок. Зітхнувши, я схопила келих віскі та прикинула на дисплей своєї бази. Інтерфейс розцвітав різнобарв'ям даних, прошитих загадковими відомостями.

— Перш за все, давай з'ясуємо, чи Пандора дійсно жива, чи це щось інше, — вирішлила я, переглядаючи зібрану інформацію. — Маємо її ДНК?

— Так, маємо. Я забрав з неї пробу під час обшуку в її квартирі, — відповів Аввадон.

Я ввела команду в базу, щоб перевірити співпадіння ДНК. Після кількох мить результат з'явився на екрані.

— Її ДНК відповідає образу, що у нас є. Пандора жива, — оголосила я, спочатку не вірячи в те, що говорю.

Аввадон виглядав задоволено, але йому було важко приховати хвилювання.

— Що це означає? — запитав він.

— Це означає, що ми маємо вирішити, чому вона повернулася, якщо це дійсно вона, — відповіла я, зігнувшись над екраном.

Я запустила голограму вибуху, під час якого «загинула» Пандора.

Аввадон спокійно дивився відео, пильнуючи за всім, що відбувалось на екрані. Миттю він зупинив його на якомусь моменті та запустив симуляцію.

—Почекай, — попросив він.

Миттю з’явилась голограма з розрахунком пошкоджень її мозку.

—Вона б не вижила, — прошепотіла я.

—Так, мозок пошкоджений занадто сильний, — відповів Аввадон.

—Джей ріпер, — сказала я, — якщо його підозрювати…

—Це не логічно, навіть, якби з дива, їй б вставили імпланти, вона була б овочем, — пояснив він.

—Ти не розумієш! — крикнула я, — в тому й сенс. Запхав в мозок композитний штучний інтелект і робиш з нею, що хочеш.

Аввадон нахилився над дисплеєм, глибоко замислившись. Він прокрутив декілька варіантів у своїй голові, шукаючи зв'язки між усім, що він знає.

— Ти можеш бути права. Якщо Пандора повернулася з якимось внутрішнім імплантом або контрольована, це може пояснити багато речей, — відповів він, виявляючи ознаки розгубленості.

— Треба знайти, хто міг це зробити і з якою метою. І яка роль у всьому Вінтерроуза, — продовжила я, досліджуючи дані на екрані, — він ж наш татусь, як-не-як, точно не остання.

—Ще щось? — запитав він.

—Який в тебе колір очей? — поцікавилась я.

—Ти не бачиш, червоний, — відповів він.

—Справжній, — попросила в нього я, — який в тебе був колір очей, до імплантів?

—Блакитний, — прошепотів він.

—Мені подобаються блакитні очі… — сказала стиха я.

Він схопив мене за підборіддя, миттю його колір очей змінився на сіро-небесний колір.

— Аввадон, що ти ще приховуєш від мене? — запитала в нього я.

Він відвів погляд та продовжив:

—Пропоную тобі повернутись додому, вже пізно, — сказав спокійно він.

—Гарна ідея, — відповіла йому я та запитала, — я вже піду на метро.

—Давай я краще підвезу, — запропонував він.

— Звучить, як гарна ідея, — згодилася я, вставаючи зі свого місця.

 Він взяв свій піджак і повів мене до виходу.

Ми мовчки спуститися по сходах, а коли вийшли на вулицю, він відкрив двері свого автомобіля. Я зітхнула, нахилившись, щоб увійти.

— Куди тобі треба? — запитав він, сідаючи за кермо.

— До станції метро буде досить, — відповіла я, оглядаючись на нічне місто, що мовчки спостерігало за нами.

Він рушив, а ми мовчки проїхали вулицями.

Коли ми наблизилися до станції метро, він сповільнив хід і зупинився біля тротуару.

— Ось ми і на місці, — сказав він, повертаючися до мене.

Я вийшла з автомобіля і зупинилася на тротуарі, спираючись на одну ногу.

— Дякую, що підвіз, Аввадон, — сказала я, звертаючись до нього.

— Не має за що, — відповів він.

Добравшись до дому я відправилась спати. З цим життям не залишилось часу на відеоігри.

Зранку я встала, будучи трохи заспаною та перевірила всі свої повідомлення.

Джей мені щось написав, потрібно перевірити.

«Ти де?»

«Ексенайт, треба поговорити»

«Я знайшов щось»

«Ексенайт»

«Ти знову з Аввадоном?»

«Купи телефон»

«Нормальний»

«А не ту фігню в твоїй руці»

«!!!»

«Напиши відповідь зранку»

«?»

Джей, як завжди, все драматизує.

Досить швидко я відповіла йому я:

«Так напиши все»

«Що ти знайшов?» — відправила я повідомлення і перевірила час.

Чекаючи відповіді, я подумала про останні події з Пандорою. Її повернення викликало багато запитань, але тепер інша загадка виникла в моєму розумі. Що справді приховує Аввадон? Його реакція на моє питання про колір очей змусила мене замислитися.

Телефон вібрував, сигналізуючи про нове повідомлення від Джея.

«Простіше, будь ласка. Не можу тобі все розповісти по телефону. Маю інформацію про Вінтерроуза. Зустрінемось сьогодні ввечері в місці, яке я тобі скажу».

Від таких повідомлень у мене завжди була відчуття, що якесь небезпека наближається. Але з іншого боку, це була моя робота розкривати таємниці, і я не могла просто відмовитися.

Я відповіла Джею: «Добре, дай знати, коли і де».