Розділ 33

— Згоден з тобою. Але я впевнений, що разом ми зможемо впоратися з будь-якою загадкою, — відповіла я, намагаючись зберегти оптимізм.

Ми обидва зрозуміли, що це лише початок нашого дослідження, і що ми ще маємо довгий шлях перед собою. Але ми були готові взятися за це разом, з ще більшою впевненістю в нашій здатності розгадати цю таємницю.

— Скористаймось цим інструментом, щоб дізнатися більше про наші спогади та про те, що вони можуть нам розповісти, — запропонував Аввадон, переключаючи увагу з екрана на мене.

— Я вже поїду додому, — сказала я.

— Краще вже залишся тут, — промовив він, — в тебе не безпечно.

— Я все-таки краще буду в себе, — відповіла йому я.

— Тобі краще бути обережною, — згодився він, погляд був затягнутий, наче він вагався, що сказати. — І я завжди тут, якщо тобі потрібна допомога. Я піднялася зі свого місця і поглянула на нього. Він був серйозний, але в його очах проглядалася турбота.

— Дякую, Аввадон. Я буду обережною, — сказала я, намагаючись виразити вдячність у своїх словах.

Досить швидко повернулась додому та переодягнулась. Час їхати в клуб, як сказати, взнати всі правила гри.

Я не підозрювала, хто насправді стояв за всім, що відбувалось, але я підозрювала, що з цим зв’язаний Аввадон, Джей, і зрозуміло, що Вінтерроуз та той хто за ним стоїть.

В кожного з них був свій мотив.

Аввадон — любить гроші, деколи мені здається, він готовий зробити все, щоб отримати, те що він бажає.

З Джеєм я не впевнення. Він загадка. В мене немає, про нього жодних яскравих спогадів, вони наче в тумані.

Досить швидко я відправилась до Інтерстейшен, переодягнувшись в зовсім нову шкіряну сукню.

Світлові ефекти мерехтіли на танцмайданчику, а ритмічна музика наповнювала кожний куточок приміщення. Люди вибухали енергією та задоволенням, і я відчувала, що цей вечір обіцяв бути цікавим.

Знаходячись серед танцюючих мас, я несподівано помітила Джея, який стояв біля барної стійки, здавалося, задумливо спостерігаючи за веселощами. Його присутність здавалася дещо незвичайною, але я вирішила не придавати цьому занадто ваги наразі.

Підійшовши до бару, я замовила собі напій і вирішила підійти до Джея. Він помітив моє наближення та усміхнувся.

— Привіт, Ексенайт. Здивована бачити тебе тут, — привітався він.

— Теж не очікувала зустріти тебе тут, — відповіла я, відчуваючи, як між нами панує деяка напруга.

— Це справді неочікувано, але інколи варто відпочити від рутини, — пояснив він, кивнувши головою в бік танцполу.

Ми обмінялися дещо невизначеними поглядами, і я вирішила перейти до суті.

— Я думала, можливо ти знаєш щось про те, що тут відбувається. Останнім часом сталося чимало дивних речей, — сказала я, стараючись визначити його реакцію.

Джей трохи зморщив лоб, але потім знову усміхнувся, як ніби намагався заспокоїти мене.

— Нічого незвичного, просто веселощі, які часом можуть приймати несподівані оберти, — відповів він.

Але я відчула, що за цією безтурботністю ховається щось більше, що Джей не бажав розкривати. Ймовірно, його мовчання мала свої причини, але я не була готовою зупинятися на цьому.

— Щось у твоєму тоні, щось звучить не так, — зауважила я, зібравшись на сміливість.

Джей на мить спіймав мій погляд і замислився, перш ніж відповісти.

— Можливо, ти права, — зізнався він, виражаючи між строком деяку турботу. — Просто останнім часом було багато, ні, дещо непередбачуване, і я розмірковую, що це може означати.

Мій погляд впав на його обличчя і я зрозуміла, що Джей тримає в собі багато більше, ніж він готовий відкрити. Ця зустріч не розкрила всіх таємниць, але вона підкреслила моє переконання, що в цій історії є ще багато невідомого.

— Дякую за розмову, Джей. Я сподіваюся, ми ще зустрінемося тут, — сказала я, намагаючись зберегти ввічливість.

— Звісно, Ексенайт. Я завжди тут, якщо тобі потрібно щось, — відповів він, і його погляд знову став віддаленим, наче він розмірковував про щось інше.

— Ти правий, здається, останнім часом багато речей сталося дуже швидко, — погодився я, згадуючи всі незвичайні події, що відбулися за останні дні.

— Важливо залишатися обачними в такі часи, — промовив він, і його очі видали бажання захистити мене від потенційної небезпеки.

Я подякувала йому і вирішила відійти, маючи на увазі його пораду.

Серед натовпу я помітила когось знайомого.

Це була жінка.

З фіолетовим волоссям, подібна на мене.

На ту, яка з’являлась в моїх снах.

Видіннях.

І її ім’я, Пандора.

Що вона тут робила?

Вона ж мала бути мертвою.

Я тихо відійшла та злилась з натовпом.

Час забиватись.

Що вона тут робила? Я розгублено стежила за нею серед  людей, але вона швидко зникла в темряві клубу. Моя голова заповнилася запитаннями, і я відчула, що ця зустріч може мати ключ до розгадки того, що відбувається.

Не розуміючи, як вона може бути живою, я вирішила вирушити в погоню за нею. Пройшовши через натовп, я прослизнула через двері, ведучи в темний коридор. Моє серце билося від нервів.

Поки я слідувала за образом Пандори, я прагнула відповідей.

Чи вона насправді мертва?

Чому вона тут, серед живих?

Я вирішила взяти ситуацію у свої руки та дізнатися правду.

Я не тікатиму.

Але її вже ніде не було.

Наче випарувалась, наче Пандора, лиш мариво, лиш сон.

Я подзвонила Аввадону.

— Пандора жива! — прокричала я в трубку.

— Хто? — запитав він.

— Пандора Вінтерроуз, моя сестра, — відповіла йому я.

— Цього не може бути, — прошепотів він, — не йди нікуди,  заберу тебе.

— Так, — сказала я.