Розділ 31

Аввадон мовчав, наче не знаючи, що сказати.

— Мені жаль, — відповів він.

— Я говорю це не для того, щоб ти мене жалів, — промовила я роздратовано, — і це взагалі не про це. Я думала що тоді було сонячно і мене мати позбулась біля школи.

— Давай я гляну погоду тоді, — запропонував він, — дату пам’ятаєш?

Я оголила зап’ястя і показала йому тату.

— Прекрасно, — прокоментував він, — зараз перевірю.

Він відвів погляд та почав щось шукати на голограмі.

— Падав дощ, з дев’ятою ранку до сьомої вечора, — сказав він.

— Значить того не могло статись, — прошепотіла я.

— Чого? — поцікавився Аввадон.

— Коли мої спогади повертались, я побачила, як я втекла зі школи разом з Джеєм, — поділилась я.

— Я не знаю, як я познайомився з ним, — промовив він, — чи випадково, чи нас познайомила ти.

— Але це він познайомив нас? — здивовано скрикнула я.

— Ні, ми з тобою були знайомі ще до того як тоді стерли в друге пам’ять, — пояснив він.

— Зрозуміла, — відповіла я.

Аввадон і я, обговорюючи  спільні спогади, відкривали перед собою нові питання. Я збентежено вислуховувала його відповіді, пробуючи розібратися у всьому.

— Так, отже, я не знайомий із Джеєм, але ми з тобою були знайомі ще до цього "витирання" пам'яті, — підсумував Аввадон.

— І що ти про це думаєш? — запитала я.

— Чесно кажучи, я взагалі не знаю, що думати. Це все дуже дивно, — відповів він, здавалося, так само заплутаний, як і я.

Ми обидва залишилися з великою кількістю запитань і мало відповідей.

 Але одне було відомо — ми обидва бажали з'ясувати правду, попри всі неприємності, які вона може приносити.

— Як ти думаєш, що нам робити далі? — поцікавилась я.

— Можливо, нам варто продовжити розслідування разом. Здається, ми вже виявили, що наші спогади та знайомства не ті, які ми думали. Можливо, разом нам вдасться з'ясувати більше, — запропонував Аввадон.

Я замислилася над його пропозицією. На перший погляд, це здавалося розумним кроком.

— Так, можливо, це найкращий варіант. Я погоджуюся, — відповіла я

— Чудово. Тоді ми будемо працювати разом, — сказав Аввадон з позитивною усмішкою. — Перш ніж ми почнемо, можливо, тобі варто розповісти про Джея?

— Він нормальний? — задумано протягнула я, — Трохи тупуватий, але норм.

— А ти багато знаєш про свого найкращого друга, якого знаєш, ще з часів старшої школи.

— Ніби ти багато можеш розказати про Каїна, — відповіла я та скривила носа.

— Дуже багато, — відповів Аввадон, — це чоловіча дружба, ми знаємо один одного з вух до п’ят.

— Повірю на слово, — сказала я.

— Якісь ще пропозиції? — запитав він.

— В мене немає, — відповіла холодно я.

— Взаємно, — прокоментував спокійно він.

— А тепер розкажи більше про свою родину, — попросила в нього я.

— Ти, здається все знаєш, — промовив він.

— Ні, — прошепотіла я.

Я встала з дивану та наблизилась до нього. Він опустив погляд та подивився на голограму, переглядаючи якісь дані. Серед його волосся я помітила шрам. Я акуратно торкнулась його шкіри, а він обхопив моє зап’ястя.

— Що тебе зацікавило? — запитав він.

— Твій шрам, — сказала тихо я.

— Нічого особливого, — відповів він.

— Розкажи, — попросила його я.

— Нічого страшного, — промовив спокійно Аввадон, — нещасний випадок.

— Брехня, — прошепотіла я, — це твій батько зробив?

Аввадон на мить замислився, його погляд сповнився суму.

— Так, він, — зітхнув він, — це було давно, коли я був ще маленьким. Немає потреби розглядати це детально.

Я відчула, що тема була чутливою для нього, тому вирішила не заглиблюватися далі та присіла біля нього.

— Розумію, — сказала я тихо, спробуючи зберегти атмосферу спокою, — вибач, що запитала.

— Не треба попросити вибачення, — заспокоїв він, — я просто не люблю згадувати це.

— На перекур? — запропонувала я.

— Надам перевагу кинути, — відповів він.

Ми обидва встали з дивану, розгублені тим, що тільки що відбулося.

— Так, перерва — це гарна ідея, — погодився він, підіймаючись і простягаючи руку, щоб допомогти мені піднятися.

Ми вийшли на вулицю, вдихуючи свіже повітря. Хмари розгойдувалися на небі, підсвічені сонячним промінням, яке пробивалося через них.

— Ну що ж, — сказав Аввадон, повертаючись до мене, — ми маємо багато роботи перед собою. Але разом ми зможемо це зробити.

— Так, ми зможемо, — підтримала я його слова, усміхнувшись.

— То ж, почнімо з того, що ми вже знаємо, — запропонував я, розглядаючи Аввадона. — Можливо, якщо ми перевіримо наші спогади з минулого, ми знайдемо якісь незв'язки, які допоможуть нам розігнати цю загадку.

— Звучить логічно, — погодився він, кивнувши. — Можливо, я маю деякі ідеї, які нам допоможуть.

— І які ж? — поцікавилась я.

— В мене є цікавий девайс, — відповів він.

Він приніс щось дивне виготовлене з металу, з якимось дротам ззаду та з якимось портом.

— Це що за пристрій? — запитала я.

— Це мій портативний аналізатор спогадів, — пояснив Аввадон. — Він здатен зчитувати та аналізувати електричні імпульси у мозку, пов'язані зі спогадами. Ми можемо використати його для перевірки наших спогадів та пошуку збігів або розбіжностей.

— Звучить захопливо, — визнала я, — як це працює?

— Потрібно приклеїти їх до скронь та під'єднати до комп’ютера, — пояснив він мені.

— Почнемо? — запропонувала я.

Аввадон підійшов до мене та взяв один із пристроїв.

— Давайте спочатку спробуємо на собі, — запропонував він, вже розмірковуючи про наступні кроки.

Я погодилась, і він обережно прикріпив пристрій до моєї скроні. Відчула легкий дотик, потім пристрій активізувався, і я відчула дивну пульсацію у моєму мозку.

— Це нормально, — пояснив Аввадон, спостерігаючи за екраном свого комп'ютера. — Просто аналізатор зчитує ваші мозкові хвилі.