Розділ 29

— Що? Навіщо? — здивувався він.

— Я отримала підказку, яка може мати зв'язок зі смертю Рудольфа Вентсворта. Я вважаю, що мати може мати відношення до цієї справи. Потрібно перевірити її могилу, можливо, там є щось важливе, — пояснила я.

— Мені потрібно подумати, — відповів він.

— Ні! — закричала я, — не має часу думати.

— Чому ти така певна? — поцікавився він.

— В мене є унікальний доказ, — сказала я, — я прибуду за десь за три хвилини.

Я почула, як прибула поліція я швидко втекла з клубу.

Швидко підійшла до місця, де знаходилась могила Юлії Мортімер-Айс. З моїм унікальним доказом у руках, готувалась відкрити ломом могилу.

Коли вже була на половині шляху, почула за собою шум. Я обернулась і побачила, що Джей наближається до мене. Він мав на вигляді занепокоєння і підбігав до мене.

— Що ти робиш? — запитав він.

— Я шукаю відповіді, — відповіла я, не зупиняючись, — Ми повинні знайти правду.

— Але це жахливо! — відгукнувся він, пробуючи мене зупинити.

— Так допомагай, — наказала йому я.

— Згоден, — відповів він.

Я не звернула на це уваги та продовжила старатись. Врешті-решт я відкрила її. Я віддерла кришку труни та виявила там щось, що змінило все.

— Подивись, — сказала я, витягаючи з могили лист, — Це підтверджує все.

— Що ти побачила? — поцікавився він.

— На черепі слід… — прошепотіла я.

— Від цього, — промовив Аввадон та протягнув палицю батька з головою добермана.

— Звідки ти тут? — запитала я, — я просто не хотіла, щоб ти це бачив.

— Я теж не хотів, але вирішив допомогти тобі. Що там на листі? — відповів Аввадон, не звертаючи уваги на мої слова.

Я розгорнула лист і прочитала його вголос:

— Той хто забажав чужого вмре, наступним шукай того, кого жадібність згубила, — промовила я.

— Це якась дивна загадка, — вигукнув Джей.

— Аввадон, ти знаєш, що це означає? — поцікавилась я.

— На жаль, я не можу вам сказати. Це щось дуже дивне, — відповів він, дивлячись на фотографію Юлії та Лойда.

Аввадон заплющив очі та затиснув перенісся.

— Що трапилась? — поцікавилась я.

— Я все згадав, — холодно відповів він.

Він дістав сигарету та закурив.

— Даси мені? — попросила я.

Він дістав іншу сигарету та дав мені.

— Як ти згадав? Що трапилося? — насторожено запитала я.

— Що сталось з матір’ю, — розказав він.

— Я не буду чіпати це, — прошепотіла я, — де Джей дівся?

Закінчивши з всім, я відправилась додому.

Мої думки переривала дзвінок.

Підняла слухавку.

— Ало? — сказала я.

— Привіт, це Джей, — прозвучало в трубці.

— О, привіт, Джею. Як ти? — спитала я.

— Добре, дякую. Пробач за те, що втік так швидко. Я просто був здивований тим, що ти наробила, — пояснив він.

— Немає за що перепрошувати. Це була важлива справа, — сказала я.

— Так, я розумію. Але ти впевнена, що це було потрібно робити саме в той момент? — запитав він.

Я замислилася.

— Я не можу сказати, що це було розумно, але я відчувала, що це важливо зробити якнайшвидше, — зізналася я.

 — Розумію. Все добре. Я просто хотів переконатися, що ти в безпеці, — сказав він.

— Дякую. Так, усе в порядку. Я залишуся насторожі, але я в порядку, — промовила я.

— Зрозуміло. Я радий це чути. Якщо тобі знадобиться щось, просто набери мене. А зараз я повинен повернутися до роботи. До зустрічі, — сказав Джей.

— До зустрічі, — сказала я, відчуваючи трошки полегшення, що Джей вирішив зателефонувати.

Я поклала трубку і знову опустилася в крісло, думки бігали в голові.

Ці загадки, підказки, фотографії...

Що вони всі означають?

Виспавшись я відправилась до Аввадона.

— Аввадон, ми повинні поговорити, — сказала я, ввійшовши в його кабінет.

Він підняв погляд зі своєї роботи та здивувався моєму приходу.

— Про що? — поцікавився він.

— Про все що сталось вчора, — прошепотіла я, — вибач. Але я не могла чекати на ордер та поліція.

— Добре, — погодився він.

— В мене є дещо дивне, — сказала я, — ти не повіриш.

— Я вірю, що ця ситуація може бути дивною, особливо з усіма цими загадками та підказками, — відповів він, проявляючи зацікавленість.

— Твій батько вбив твою мати? — запитала в нього я.

— Так, — відповів він.

— Там був цей лист, — прошепотіла я.

— Тоді в тебе єдине завдання, не пробовкати всім мою маленьку сімейну таємницю, — наказав мені Аввадон.

— Чому? — поцікавилась я.

— Тому, що ти їдеш з мною на похорони мого татуся, — розказав він.

— Звідки ти знаєш про це? І чому ви вирішили не повідомити поліцію? — запитала я.

— Моя сім'я має свої справи. Інколи найкраще вирішувати їх самостійно, без залучення сторонніх. А зараз ти також частина цієї сім'ї, — пояснив він.

Мені здавалося, що земля під моїми ногами хиталася.

— Аввадон, я... я не знаю, що робити. Як мені це все зрозуміти? — зітхнула.

— Тобі потрібно просто відпочити та дати собі час осмислити все це. А коли будеш готова, ми знайдемо відповіді разом, — сказав він.