Розділ 25

Закінчивши все Аввадон відвів мене до машини. 

— Ти завжди така вперта? — поцікавився він, коли ми сіли в автомобіль.

— Не вперта, а просто тримаю свої принципи, — відповіла я.

— Ти вже розумієш, що це не просто втрата пам'яті, чи не так? — сказав він, перевівши погляд з дороги на мене.

— Я розумію, що є щось більше, ніж просто втрата пам'яті. Та я не впевнена, що ти можеш мені повірити, — відповіла я.

Він зупинив автомобіль на перехресті і відвернувся від мене.

— Я не обіцяю тобі вірити беззастережно, але ми обидва з цим зав'язані, — прошепотів він.

— Але я коли наймалась на це не погоджувалась на це все, — прошипіла я та закотила очі.

— Ти вільна в будь-який момент зупинити це. Я не змушую тебе залишатися, — відповів він, дивлячись мені в очі. 

— Я знаю свої межі, Аввадон, і не дозволю тобі їх переступити, — сказала я рішуче. 

Він усміхнувся, але цей раз його посмішка була менш загадковою. 

— Час покаже, як ми справимося разом. А зараз давай подумаємо про наступний крок у розслідуванні, — запропонував він.

— Так, наступний крок. Але якщо ми працюємо разом, то інформацію ділимо порівну. Я хочу знати все, що ти знаєш, — наголосила я, не відводячи погляду від його очей. 

— Я не витримую жодних таємниць. Все, що я знаю, ти дізнаєшся. Але будь готова до того, що іноді інформація може бути приголомшливою, — попередив він.

— Ти мені брехав, брехав щодня з нашого знайомства, — прошепотіла я та закусила губу, — так що тебе зв’язувало з тою Ексенайт? Що було між нами до втрати пам’яті?

— Я не знаю, — відповів він.

— Ти брешеш, — промовила я, — я завжди знаю коли ти брешеш. Відтепер.

Аввадон не бажав відповідати, навіть попри те що я наполягала. Я усміхнулась.

— Пам’ятай, те що я не тебе працюю, не дає тобі більше прав, ніж прописано в контракті, — сказала я та додала, — тепер зупиняй тачку.

— Для чого? — поцікавився він.

— Тут душно, двері на ходу відкривати не хочу, — відповіла йому я та закотила очі.

Він тихо розсміявся.

— Ти вв’язався в дуже небезпечну гру, — нагадала йому я, — Аввадон, будь обережним.

— Не вірю своїм вухам, ти переживаєш за мене, — прокоментував він.

— Просто не хочу шукати нове джерело грошей, — сказала я.

Він себе занадто переоцінює, або знає щось що невідоме мені. Що відбувалось в ті втрачені з моєї пам’яті два місяці.

І я досі залишилась собою?

Вони пробували зробити з мене Пандору, чи це просто відволікаючий маневр?

Я опустила голову на коліна і затиснула руки на потилиці, стараючись зосередитись.

Якщо Пандора все-таки жива, для чого було її підселяти, для чого все це?

Може це не справа рук Вінтерроуза, а когось іншого.

Могутнішого.

Небезпечнішого.

Вони могли вивезти мене на цей слід з власною метою.

— Це не зв’язано з Вінтерроузом, — прошепотіла ствердно я.

— Як? — поцікавився Аввадон та додав, — до нього ведуть всі нитки.

— Я не про це, технології справді його, але не він організатор, — пояснила я, — це може бути хтось з Організації, уряду чи навіть з Black&White.

— Я не вірю, — відповів владно він, — в нас не має пацюків.

— Будь об’єктивним, тобі могли разом з спадком, підкласти свиню, — сказала я.

— Не вірю я в такі історії, — відповів Аввадон, але його погляд був невпевнений.

Ми продовжили їхати мовчки. Він фокусувався на дорозі, а я розмірковувала про те, що чекає нас у подальших етапах розслідування. Здається, що обидва ми попри усі непорозуміння готові були працювати разом, хоча відносини залишалися напруженими.

Приїхавши до мого будинку, я вийшла з машини, віддячивши усмішкою Аввадону за те що довіз мене додому. 

— Завтра рано зустрінемося і розпочнемо розслідування. У тебе є щось, чого ти хочеш від мене зараз? — запитав він.

Підійшовши ближче, я взяла його погляд і сказала:

— Я хочу правду. Всю правду. І не приховуй від мене нічого, — прошепотіла я.

Він погодився кивком.

— До завтра, — сказав він.

Наступного ранку я одягнулась та вийшла з будинку, зустрічаючи Аввадона, який чекав біля автомобіля. Знову ми сіли в машину і рушили до місця, де почнемо наше розслідування.

Чомусь він їхав до центру. 

Він зупинився біля одного з хмарочосів та заговорив:

— В нас непередбачувана ситуація, — сказав холодно він.

— Що сталось? — поцікавилась я.

Я оглянулась довкола і побачила що якесь місце оточила поліція. Ми встали та вийшли з автомобіля. 

Поліція зрозуміла, що ми тут і вийшла на зв'язок.

— Що тут відбувається? — запитав Аввадон, дивлячись на поліцейських.

— Знайшли тіло. Жіноче, здається вона викинулась з вікна, — відповів один з офіцерів, поглядаючи на нас з цікавістю.

Я поглянула на неї і здивовано прокричала:

— Дідька лисого! — сказала я, — це ж Ноут!

— Хто це? — поцікавився офіцер.

— Я вишлю вам її досьє, — промовила холодно я.

— Ви думаєте це вбивство? — поцікавився Аввадон.

— Ні, але ми перевіримо, — відповіла я, дивлячись на те, як поліцейські розгортають місце події.

Ми підійшли до офіцера, який виглядав насмішкою, якби це була якась розвага.

— Це зовсім не такий спосіб, яким я сподівався розпочати ранок, — промовив Аввадон.

— Так, ось її особисті речі, які ми знайшли поруч з тілом, — сказав офіцер, витягуючи з паперового пакета кілька предметів.

Я взяла речі в руки і побачила, що це речі Ноут. Зокрема, її мобільний телефон, паспорт і гаманець.

— Ти її знала? — запитав Аввадон, глядячи на мене.

— Так, це одна з моїх колишніх партнерів з роботи, — відповіла холодно я.

— Виглядає так, ніби вона вирішила завершити своє життя, — відзначив офіцер.

— Я вам вірю, — сказав Аввадон, — але це все одно виглядає дивно.