Розділ 23

Наступного дня я рано зібралась на вихід та вирушила на метро до Джея, що за домовленістю забезпечив мене старим захисним костюмом та синтетичними антитілами, а також дав мені декілька порад щодо безпеки.

Лабораторія 2 була вже давно була сумно відома своїми дослідженнями в галузі біотехнологій та генетики. За роки її існування тут проводилися різноманітні експерименти, і хоч справа була дуже давно закритою, ще досі ходили досить цікаві чутки.

Доїхавши до центру, відкрила голограму мапи. Я тихо зіскочила на рейки та відкрила люк, спускаючись до старої каналізації. Темряву каналізації зрідка розганяло світло мого ліхтарика, в якому я забула замінити батарейки, і обережно прокладала собі шлях серед води та старих труб.

Час від часу я перевіряла мапу, щоб не заблукати в цьому лабіринті. При вході в лабораторії я швидко активувала свій захисний костюм.

Я оглянула все довкола та пішла всередину. Серед старих та вже трохи зруйнованих приладів я помітила Аввадона.

Що він тут робить?

Я стиснула зуби та навела на нього пістолет.

— Що ти тут робиш? — прокричала я.

— Мені потрібно поговорити з тобою, — відповів холодно він.

— Про що? — поцікавилась роздратовано я.

— Мені потрібно твої спогади за зниклий з твоєї пам’яті період, — сказав Аввадон.

— Мені також, — промовила я та усміхнулась, — так що там такого? Ви мене за ручку вели до своєї мети.

— Я не знаю, — відповів спокійно він.

— Брехня, — прокоментувала я, — запитаю знову, що там такого?

Аввадон придивився до мене, його холодний погляд не вказував на те, що він готовий відповісти на мої питання.

— Ти не повіриш, але я теж втратив пам'ять, — зізнався він, вирішивши нарешті поділитися цією інформацією.

Мої брови піднялися від шоку. Я не очікувала такого повороту подій.

— Пояснюй! — наказала я.

— Десь в кінці вересня ми познайомились, ти хотіла взнати, як переписують пам’ять, — пояснив він.

— Не думаю що ти тут, через таку дрібницю, — прошепотіла я та навела пістолет на свою скроню, — хочеш мою пам’ять, порозмовляймо. В пістолеті так звання «квітка війни», а правильно вибуховий патрон. Мої мізки розлетяться навколо та ти вже не дістанеш нічого.

— Блефуєш, — відповів холодно він.

— Поки що ти можеш вважати це блефом, але якщо не поясниш, що тут відбувається, ти дізнаєшся, наскільки серйозно я до цього ставлюсь, — сказала я, зберігаючи рішучість у голосі.

Аввадон подивився на мене, його холодний вираз не змінився. В очах його була змішана гра емоцій – можливо, це було подивом або невпевненістю у власних діях.

— Якщо ми обидва втратили пам'ять, то це не просто випадковість, — продовжив він, обережно вибираючи слова.

— Так, можливо, але ти ще не відповів на мої питання. Ти, здається, знаєш більше, ніж я. Так чому ти тут? — поцікавилась в нього я.

Аввадон замислився на мить.

— Але я справді вибрав не найкраще місце, — продовжив він, поглядаючи на навколишню лабораторію.

Його слова звучало щиро, але я все ще відчувала напругу у повітрі.

— Я сам привів тебе, — прошепотів чоловік.

Мої очі розширились від несподіванки. Я не могла повірити, що мене примусили брати участь у дослідах без мого відома.

— Ти не віриш мені, але я хочу з'ясувати правду, — додав він.

— Ти брехав мені! — закричала я, — ти весь час брехав мені!

Він наблизився до мене та натиснув на маску, нахилившись до мене він прошепотів.

— Можеш зняти захист, тут безпечно, — запропонував холодно він.

Він ледь усміхнувся та додав :

— Не бійся, — прошепотів він, — тобі я не нашкоджу, я бажаю лиш взнати правду.

— Так, але це не виправдає твоїх дій, — відповіла йому я рішуче.

Він різко наблизився до мене ще ближче та вирвав з моєї руки пістолет.

— Навіть не заряджений, — тихо прокоментував він.

Я опустила погляд додолу, а він зняв мій шолом та схопив мене за підборіддя.

— Ти наважилася мене обманювати? — запитав він, тримаючи мій пістолет в руках.

Він спостерігав за мною, мовчки розглядаючи кожен мій рух. Його погляд був дещо дивним, і я навіть не могла визначити, що відбувається у його думках.

— Ми обидва в одному човні, — промовив він, здається, розмірковуючи вголос.

— Але ти відкриваєш карти, лиш по одній, — відповіла йому я.

Він усміхнувся.

— Ти важлива частина цього пазла, — сказав він, — і я вирішив зібрати його разом з тобою.

— Зібрати разом? Це звучить моторошно, — прокоментувала я.

Я відчула, як напруга в повітрі знову наростає. Його слова не додавали мені впевненості.

— Я не знаю, що ти маєш на увазі, але я не планую брати участь у жодних дурних іграх, — заявила я.

— Обговоримо це пізніше, — наказав холодно він, — не хочеш піднятись на гору та сісти в машину.

— Якщо ти думаєш, що я буду безрозсудно слідувати тобі, то ти глибоко помиляєшся, — відповіла я, зберігаючи рішучість.

Аввадон знову посміхнувся, але його погляд став ще холоднішим. Він відступив на крок і зберіг пістолет у руках.

— Ти можеш вибрати: іти зі мною добровільно або… — промовив він, після чого призупинився, підсміюючись, — або…

Я відчула, як моє серце б'ється швидше.

— Ти впевнений, що в тебе вийде змусити мене слідувати за тобою? — запитала я.

— Я завжди отримую те, що хочу, — відповів він.