Розділ 19

Миттю він встав та вийшов за двері.

Що сталось?

Я сиділа на ліжку, збуджена та розмірковуючи про те, що тільки що трапилося. Аввадон залишив кімнату, але в його словах і дотиках була якась таємничість, яку я важко розгадати.

А якщо він старався відвернути мою увагу від чогось?

Відчувши потребу в зміні обстановки, я вирішила вийти з кімнати і розглянути навколишній простір. Коридори залишались такими ж загадковими, і я подумала, що кожен куток цього місця міг приховувати свої секрети.

Не знайшовши нічого цікавого довкола я вирішила повернутись до своєї кімнати, я знову натрапила на Аввадона, який чекав біля дверей. Він усміхнувся, побачивши мене.

— Ти вирішила трошки роздивитися? — запитав він.

— Так, це все так загадково. Що тут взагалі відбувається? І чому ти мене тут привів? — запитала в нього я.

Аввадон, здивований замовкнув і миттю відповів:

— Нічого, — відповів спокійно він, — тут просто потрібна твоя допомога.

Я подивилася на нього з питанням у очах, але він лише покивав головою в знак того, що докладні пояснення на цей час неможливі. Повітря в кімнаті стало ще напруженішим, а мої запитання залишалися без відповідей.

— Ти вже навчилася не питати занадто багато, — додав він, спостерігаючи за моєю реакцією.

Я вирішила довіритися йому, хоча це було важко, з усією цією загадковістю навколо.

— Я готова допомогти, але хоча б трошки більше роз'яснень б не завадило, — сказала я.

— Час покаже все, — відповів він, — тепер тобі слід відпочити, завтра буде день напруженої роботи.

Аввадон залишив мене на самоті, і я відчула, як втома повільно відступає, залишаючи лише відгомін дощового шуму за вікном.

Лежачи на ліжку, я розмірковувала про те, що це за місце, і чому саме мене сюди привели. Всі події розгорталися так стрімко, а відповіді залишалися в тіні. Намисто на шиї наповнювало мене дивовижним чуттям, наче воно несло в собі не тільки красу, але й таємницю.

Поступово я занурювалася в глибокий сон, але враз відчула, що хтось тихо входить у кімнату. Відкривши очі, я побачила Аввадона, який стояв біля вікна та спостерігав за нічною темрявою.

— Все гаразд? — спитав він, не звертаючи погляду у мою сторону.

— Так, все гаразд. Дякую за намисто і чай, — відповіла я, розглядаючи його в темряві.

— Тобі сподобалася кімната? — поцікавився він.

— Так, вона дуже красива, — прошепотіла я.

Аввадон повернувся до мене і усміхнувся.

— Ти дуже цікава, і я впевнений, що з тобою буде цікаво працювати, — сказав він.

— Що саме ти очікуєш від мене? — запитала в нього я.

— Я хочу, щоб ти супроводжувала мене завтра на вечірці, — відповів спокійно він.

Мої думки оберталися навколо цього несподіваного запитання. Вечірка? Справжня чи якась таємнича подія, яку він має на увазі? Здається, що будь-яка інформація, яку я отримувала, була занурена в таємницю.

— Вечірка? — перепитала я, намагаючись розгадати, що саме він має на увазі.

Аввадон посміхнувся, відчутно відведений від моїх роздумів.

— Так, вечірка. Це частина твоєї "роботи" тут. Ми повинні взяти участь у цьому заході, і ти будеш моєю супутницею, — пояснив він.

Моя допитливість тільки зросла. Що за вечірка?

— Добре, я погоджуюсь, — сказала я.

— Чудово. Будь готова до того, що це буде особлива подія, і ти можеш зустріти дуже цікавих людей, — додав він, і його очі заграли таємничим вогнем.

Аввадон залишив кімнату, залишивши мене з новими питаннями та невизначеністю. Я лежала на ліжку, прожовуючи спроби розгадати загадку цього місця та свого загадкового супутника.

Зранку, коли проснулась, відразу помітила, що на стільці висіла чорна сукня латексна сукня. Вона була елегантною та дорогою, але при цьому трошки викликала непевність.

Одягнувши плаття, я відчула, що вона якось особливо сидить на мені, як була наче створена саме для моєї фігури. Здивована, я вийшла з кімнати і відразу помітила Аввадона, який чекав біля дверей.

— Тобі пасує ця сукня, — зауважив він, поглядаючи на мене задоволено.

— Дякую, але я все ще не зрозуміла, що відбувається. І ця вечірка... — почала я, але він вирішив не давати мені часу на багато запитань.

— Все буде зрозуміло з часом. Поки що, нам слід вирушити, — сказав він, ведучи мене по коридорах.

Коли ми сіли в автомобіль ми поїхали до центру. Ми мчали вперед темними вулицями міста. Аввадон залишався мовчазним, і я вирішила не настигати події та просто насолоджуватися.

Ми приїхали до великого хмарочоса. Ми піднялись на верхній поверх та почали розвагу.

Аввадон взяв мене за руку і вивів на танцмайданчик. Музика гучно грала, а я почала потроху розслаблятися, насолоджуючись моментом. Минуло вже безліч часу і ми розійшлись. Більшість часу я мовчки сиділа в куті та пила будь-який алкоголь, до якого змогла добратись.

Мені стало нудно і я вирішила піти та знайти Аввадона.

Я помітила як він сидів на шкіряному дивані та цілувався, з якоюсь дівчиною з рожевим волоссям. 

Гидота!

От придурок, мені ж по репутації прилетить!

Я вагаючись, чи варто їм перебивати, вирішила вийти на вулицю і подихати свіжим повітрям. Побігавши трохи по вулицях я все-таки вирішила повернутись.

Можливо, там я зможу дізнатися більше або хоча б знайти Аввадона, щоб пояснилися всі ці загадкові обставини.

Повернувшись в середину, я помітила, що вечірка трошки змінилася. Аввадон стояв у центрі кімнати, оточений групою людей, і виглядав вельми впевненим. Його очі світилися загадково, і вони зустрілися з моїми, коли я врешті-решт вийшла з тіні.

Він відійшов від своїх супутників і підійшов до мене.

 — Ти вирішила повернутися. Я раджу тобі розважитися і не думати про зайве, — сказав він, даруючи мені таємничий погляд.