Глава 32

  У п’ятницю був день народження Лізи. Святкування мало пройти в клубі, куди  мене мав підвести Санька. Сашка стояв біля своєї розкішної машини і життєрадісно посміхався, побачивши мене, згріб в оберемок. Я навіть пискнула від такого гарячого прийому.

- Підлабузник. - прошепотіла я йому десь в губи, і тут до пам’яті нас привів сердитий шепіт.

- Ви не можете бути з ним…

 Сашка навіть випустив мене з обіймів, і я повернулася. Поряд стояв Вадим, на лиці якого проглядалася мука і відчай.

- А це хто? - видихнув у мене за спиною Сашка.

- Непорозуміння. - відказала я, роздумуючи що мені робити. - Добре, беремо з собою. - вирішила я, підійшла до Вадима схопила його за руку і потягла за собою до машини.

- Що ви робите? - від несподіванки видихнув він.

- Для початку ми запізнюємося. А виплід твоєї уяви, певно, потребує коригування з реальністю, а це час, якого в мене зараз немає. Дорогоюі розберемося. Сідай. 

- Дарино, ти може хлоп’я не лякай. - намагаючись приховати посмішку за суворим виразом обличчя, відказав Сашка.

- Хлоп’я - мій студент, окрім того лазить зі мною по усіх підземеллях, він не лякливий, зате вразливий, схильний до яскравих ілюзій і чомусь втручається в моє особисте життя.

- Не правда. - буркнув Вадим, але в машину ми сіли і навіть поїхали.

- Да? І що ти наразі подумав?

Він мовчав, тільки надувся, як сич на непогоду.

- Так і поділитися думками не хочеш? - весело запитала я.

 - Чого ви смієтесь? - якось прозвучало ображено. Я б з задоволенням потерла б обличчя, та вчасно згадала про бойову розкраску і тільки потерла лоба. Розпинати хлопця вирішила теж на одинці, а не робити свідком Сашка. Тим більше, що пальці і так в Вадима уже повільно тремтіли.

- Сподіваюсь, у тебе не було великих планів на вечір, бо їдемо ми на день народження мої улюбленої подруги. Красень за кермом, чоловік ще однієї подруги, якому не пощастило, і він веде тверезий спосіб життя і буде єдиною тверезою людиною на цьому святі життя.

- А ти що подумав, що ми з Дариною? - весело заржав Сашко. – І, Дарино, ти його паспорт перевірила, він хоч повнолітній?

- Сашунь, от що за нездорові вигадки? - осудливо поглянула я на нього.

- Мовчу як кіт, який почув обід. - і таки справді вирішив за краще помовчати.

Доїхали ми за хвилин 15.

- Ну що готовий? - радісно я запитала.

- Я не піду. - стиха відказав Вадим.

- Е, ні. Я зла і поговорити тобі зі мною доведеться. Пішли, буде тобі наука, що не варто робити якихось висновків, не володіючи ситуацією.

- Я не хочу. - впирався він, дивлячись він на мене переляканими очима.

- Я привітаю іменинницю, ми поговоримо, і я відправлю тебе додому. Гаразд? - уже без сарказму і цілком серйозно сказала я.

Отак ми і дійшли до іменинниці. Ліза виглядала неймовірно. У чорній сукні, яскрава, сексуальна з блискучими очима, весела, щаслива. Подарунок вручила, іменинницю поцілувала, від питань про Вадима тонко ухилилася, могло б і пощастити, але ні, Ліза підхопила і мене, і Вадима під руки, і от ми вже сидимо за столом. Дивлячись на розгублену фізіономію Вадима, мені стало просто безшабашно весело, і я зробила морду цеглинкою і щедро насипала в миску Вадима їжі.

- Ви що творите? Ви ж казали…

- Не бурчи. - нахилившись до нього прошепотіла я. - Розважайся. Ліза мені голову зверне, якщо я зіпсую їй свято. Не ведись на її таким милий образ.

 Вадим подавився і закашляв, я похлопала його по спині і дала склянку з водою.

 - І потерпи ще з годинку.

Я вже шкодувала, що потягла Вадима за собою, але вже пізно було щось робити, тож просто продовжувала приймати участь в святі. Поряд мене сиділа Ангеліна, Лізина колега, яка нагнувшись до мого вуха прошепотіла, що зараз буде шоу і підморгнула мені. Запідозрила якусь фігню, та тільки мило посміхнулася. Коли залом погасло світло і запалилося на сцені, то власне фігня і вискочила на сцену в вигляді трьох дівчаток, які під томну музику почали танцювати стриптиз, тут погано стало мені, і мимо волі я спробувала залізти під стіл. На мене всі за столом озирнулися.

- Ти чого? - запитала Ангеліна.

- Оті дівчатка мої студентки. - прошипіла я до неї.

- Ой! - її рот так і залишився відкритим.

Вадим теж якось змінився в лиці, розглядаючи дівчаток. Вхопилася за голову і подумки застогнала. До мене підкралася Ніна і тихо посмикала мене за плече.

- У тебе все нормально? - запитала вона.

- На сцені мої студентки. У мене така враження, що я вже куди не піду, то скрізь вони є.

- Ой! Незручно вийшло. - скривила губи Ніна.

- Слухай, якщо я слідом ще і якогось викладача в чоловічому стриптизі побачу, то не впевнена, що це й шок переживу. Я точно цей подарунок оплачувала?

- Угу. - мордочка у Ніни була злегка винувата.

Я закотила очі, намагаючись знайти точку внутрішнього спокою.

 - Нагадай мені, щоб я ніколи більше не залишала подарунки на ваш розсуд. - простогнала я.

- Та нагадаю. - якось навіть злорадно відказала Ніна. - І що за дитина поряд тебе? - прошепотіла вона мені на вухо, покосившись на Вадима, який явно був захоплений дійством на сцені.

- Брат Луки. - так же прошепотіла я.

- Що? - у неї округлилися очі.

- Не знаю, що ти там подумала, але він сьогодні побачив, як мене Сашка забирає і мало того, що на придумував собі всякого, так ще й встиг з нами тим поділитися. Була зла до сказу і впихнула його в машину, щоб поговорити.