Глава 31

Дні минали, вони наче злилися в єдиний клубок, робота, дім, якісь думки, безсоння, чай з м’ятою. Я ж так жила раніше і мені це подобалося, тепер усе стало шкереберть, у моєму домі мені стало самотньо, але при цьому страшенно не хотілося розбавляти мою самотність спілкуванням з людьми. Пустка, що виникла після того, як ми розійшлися з Лукою не зникала, а перетворювалася в бездонне провалля, щедро приправленна відчуттям піщинки, на яку накочуються величезні хвилі, і незнищенного бажання фізичної близької з даним чоловіком і тільки з ним одним.

      Моє власне розлучення відбулося безболісно, я навіть бажала його і раділа своїй самотності, я гармонійно в неї вписалася, я відпочивала, читала, працювала. Ми просто були не сумісні, я ніколи, напевне, не покладала на нього всі свої мрії і надії, це все вирішувало. Розлучення з чоловіком не було кінцем всього, а лише кінцем одного етапу в моєму житті і початок нового. А тепер мене давила злість, самотність, жаль до себе і безнадія.

       Подружки, це все таки ті люди, які знаходять тебе в не залежності від твого бажання. Дівчата приїхали разом і завалилися до мене додому. А я то всього проігнорувала парочку їх телефонних дзвінків.

- Жива? - єхидно сказала Ліза.

- І вам привіт! - пробурмотіла я, пропустивши їх в квартиру.

- Хоча виглядаєш, так-сяк. - і для підсилення своїх вражень вона поводила рукою, показуючи, як саме оте так-сяк виглядає.

- І що сталося? - пильно вглядаючись в мене, запитала Ліза.

- Чай, кава? - замість відповіді запитала я.

-  У нас з собою вино. - показала Ніна.

- Підготовлені. Тоді пішли на кухню. - хмикнула я.

- Обожнюю жіночі посиділки, - нахабно посміхнулася Ліза і виявилося, що окрім вина у них з собою і ковбаса з сиром, і хліб.

- Цікаво, усі жінки такі завбачливі, чи то мені тільки так пощастило з подружками?

- Усе для тебе. - посміхнулася Ніна і майстерно зібрала декілька бутербродів.

- Розповідай. - залізобетонним тоном було сказано Лізою, коли вона налила мені в келих вина.

- Та немає чого розповідати. - скривилася я.  - Усе банально і не цікаво. Я вже розповідала вам. З’явився хлопчик, починаю підозрювати, що мої потаємні мрії, якісь збочені, бо до сих пір не можу зрозуміти, чим же він мене зачепив. Той самий, з яким ми познайомилися, коли з його вини ми з Тарасом потрапили в ДТП. При цьому його кинула його дружина телефоном, і він не справився з керуванням. У нього є брат, який до того ж виявився моїм студентом. З братом у нього теж складні відносини. Одним словом, у  нього проблем більше аніж бліх у дворової мурки.  Я не знаю, я проходила безліч разів повз нього. Як чоловік він привабливий, але таких є багато. То ж чому він, я не розумію. Я навіть не можу зрозуміти того моменту, з якого він став для мене таким важливим, і коли я могла б сказати, що люблю. А я виявляється люблю його. Сама безкінечно здивована. І про це почуття я дізналася після того, як він мене покинув і повернувся до своєї дружини, бо вона як виявляється, чекає від нього дитину.

- Кольорові ж журавлики! - видихнула Ніна.

- А нічого собі так,…- з квадратним очима видала Ліза. І налила ще всім вина. - і от мені цікаво, де ти таких береш? Простіших там не було?

- А я знаю?  - зітхнула я.

- І що ти будеш робити далі? - запитала Ніна.

- Нічого. Наразі просто прийняти те, що я його люблю. Мені знаєте, це теж не легко дається. Все ніяк не можу повірити в те, що я почуваю. А потім жити далі. І радіти при цьому, що я не тільки та, ще сучка, але і нормальна жінка, яка здатна на почуття.

-  І все? А з ним що? Що він?- Ліза пиляла мене поглядом.

- А він свій вибір зробив. І мені залишається його прийняти.

- Капець. І що ти нічого не будеш робити?

- Буду. Жити далі. - чесно відповіла я.

На мене дивилися з різними відтінками жалю і Ліза, і Ніна.

- Я б так не змогла б. - тяжко зітхнула Ніна.

- Може, не варто його так на мисочці подати його колишній дружині? - виразила свою думку Ліза.

- Він чоловік. Дорослий, розумний, адекватний, який може сам приймати і відповідати за свої рішення. І повірте мені, якщо чоловік щось хоче, він цього досягне попри все. І я ще раз повторю, я більше вражена своїм почуттям, аніж тому факту, що він повернувся до вагітної дружини. Мені не сила про це більше говорити. Мені просто потрібно трішки часу.

- Ага, і  ти знову перетворишся на робота з установкою…працюю..працюю…працюю.

- Ні, Лізо, я все таки відкриваю для себе щось нове в цьому житті. І думаю, що найперше я влаштую собі відпустку. До речі ніхто не хоче зі мною поїхати, в якійсь теплі краї, і погріти кісточки на пісочку?

- Ні, моя радість, спочатку мій день народження. І не кажи, що ти знову забула. - побарабанила Ліза пальцями по столу.

- Точно, у якомусь там клубі. - зробила я благальний вираз на обличчі, бо я забула. - Ну, пробач.

- Чому в твоїй голові живе день народження Тутанхамона, а моє не приживається?

-  Я ж покаялася…

- Отже так, на днюсі ти маєш бути. Потім ми поговоримо про теплі краї, і я тобі складу компанію, навіть більше організую, замовлю і привезу тебе на саме красиве море.

- Хочу. - твердо відповіла я. - Навіть спробую організувати непланову відпустку.

-  А мені подобається твій настрой і готовність все довірити мені. Це вперше за всі роки. Хоча правда, гризе якийсь хробачок сумніву, що все не може бути справді все так чудово.

 - Все чудово. - посміхнулася я.