Глава 29

Мені подобалося бути з Лукою, відчувати його, сміятись з ним, слухати його, кохатись з ним. Від того вечора він щодня приїздив до мене. І нам було добре разом.

Я набрала номер Луки.

- Пробач, я зараз не можу говорити. Я тебе наберу. - почула я серйозний його голос.

- Добре.

Та в той день він мені так і не подзвонив. І звісно не приїхав. Луку я побачила тільки на наступний день.

- Привіт!

Чекав  мене Лука біля машини. І судячи з чорних кругів у нього під очима, і якихось нервових рухів, щось таки сталося.

- Привіт! - привіталася я в очікуванні, а що ж відбувається.

- Потрібно поговорити. Я …дещо сталося…давай ми десь сядемо.

- Пішли в найближче кафе. - показала я напрямок кафе.

- Добре. - його хвилювання почало передаватися мені.

- Тільки не томи вже, кажи, що сталося.

- Розумієш, вчора я мав зустріч з своєю дружиною. - я з спокійним виразом обличчя слухала його,а він хвилювався.  -  І ми поговорили про все. Багато говорили.  Вона сказала, що вагітна. І що то моя дитина. І що вона, як тільки про це дізналася пішла від свого … І якщо це так, я не можу її покинути. І якось так все.

Він нервово потер обличчя. Він даної новини я теж якось розгубилася. Думки просто, як таргани розбіглися моєю головою, і все на що мене вистачило, це сидіти з таким безпечальним виразом обличчя.

- Так, дитина все змінює. - дивлячись в одну точку, у нього десь за вухом, зрештою змогла я сказати, поборовши гіркоту у роті й відчуття грудки в горлі, що заважає проковтнути. - Я розумію.

- Я не хотів, щоб так все було.

- Лука, все нормально. Ти маєш зробити,саме те, що маєш  і не робити те, що не потрібно робити.

- Я…я дійсно не знаю. І я ще не можу повірити в те, що це все насправді... - його зіниці були розширені, подих збитий, долоні міцно стиснуті в кулак. Його образ виражав розпач.

- Послухай, дитина це чудово. Мати сім’ю це добре. Ну що ж, якщо ви обоє прийняли рішення, що жити разом заради дитини це те, що вам обом потрібно, я це приймаю.

- Пробач. Я…я був не готовий до цього. І ти…я…-  заїкаючись щось намагався сказати він мені.

- Лука, я теж не готова до цього. Але все якось буде. Я, напевне, піду вже теж.

- Дарино… - запанікував він і вхопив мене за руку, коли я встала.

- Нічого, все буде добре.

Дивлячись в його очі, сказала я і повільно витягнула руку, він не став мене тримати більше, а я швидко пішла. І пішла пішки, намагаючись дати лад думкам і почуттям.  Відчуття розпачу міцно вгризлося в душу і не давала лишній раз вдихнути. Така звістка просто, як обухом по голові.  Я розсміялася, ще ж треба, яка я виявилася ніжна. Мені захотілося додому. Я викликала таксі і сіла на лавочку на зупинці в очікуванні машини. Просто вакуум, це не інакше як тому, що я вже почала будувати плани з Лукою. Почала мріяти і бачити продовження мого несподіваного роману. Далі впасти в прірву печалі мені не дав водій таксі. Він зупинився і вийшов з машини, відкрив мені дверці і при цьому на його обличчі сяяла посмішка. Я навіть розгубилася від його такого щасливого вигляду.

- Вечір добрий! Прошу.

Я сіла в машину. Водій вловив мій настрій, він не пробував зі мною говорити та не вмикав радіо, чому я була рада. Він мене швидко довіз і побажав доброго вечора.

- Дякую. І вам гарного вечора. - якимось тусклим голосом відповіла я.

Піднялася в свою квартиру. Дістала телефон, побачила пропущені від Луки, скривилася  і пішла в ванну, дорогою скинувши одяг, я залізла під гарячий душ. Правда відмити відчуття бруду з душі якось не вдалося. Здається, на плечі опустилися багатотонною вагою туга. Я пройшлась на кухню від їжі мене нудило, і я повернулася в спальню, лягла на диван і загорнулася в ковдру. Як же в гаремі жінки султана ділили? Воно і не дивно, чому вони одна одну труїли. Гіркота, розгубленість, повний безлад і сумбур, а і ще жалість до себе - казковий набір супроти ночі.

    Отже, спочатку заспокоїтися, здається, у мене десь жила валер’янка,  і я пішла на кухню знайшла валер’янку, дістала інструкцію, накапала 30 капель подумала і добавила ще двадцять випила. Залишився присмак спирту в роті, я повернулася в ліжко.  Так, на сьогодні виконаю тільки перший пункт плану спробую заспокоїтися і поспати. Завтра може до життя буде легше ставитися. І завтра я підійду до вирішення усіх проблем з практичної точки зору здорового глузду. А сьогодні я якось переживу.  Валер’янка  своє діло зробила, я заснула.

          Прокинулась я просто з квадратною головою. У дзеркалі на мене теж дивилося щось таке сумнівненьке, примару нагадувало. Від побаченого мене трохи перекосило, важко зітхнула і залізла в душ. З душа я вийшла вже трохи з кращим самопочуттям, загорнута в улюблений халат, бодренько побігла на кухню.

- Гаряча кава і багато смачної їжі роблять дива. - пробурмотіла я для себе і зайнялася приготуванням сніданку, зробила собі величезним омлет і зварила каву.  - Уже краще. Життя вже перестає здаватися таким сірим і нікудишнім. - підбадьорила себе.

Одяглася в брючний костюм, на голові зробила хвіст і навіть скромний макіяж намалювала.

- Ну, що ж життя просто чудова річ й іноді правда  приносить усілякі несподіванки, але без них було б взагалі прісно і нудно. А так посумували, поістерили це видно усе для того, щоб сильніше цінували те що є.

Я зібрала сумку, заглянула  в телефон, там була величезна кількість пропущених від Луки.  Проігнорувала. З ним я  ще не готова була поговорити, закинула телефон в сумку і пішла на роботу. Вірніше пригадала, що моя машина на роботі, і пішла до метро.