Глава 28

Я покосилася на телефон, пізній вечір, ну кому ж так не терпиться? Усміхнене фото Тараса, відповіла

- Не кажи, що небо впало?

- На місці. - почула я його глухий голос. - Ти дома? Можна я до тебе зараз прийду?

- Заходь. - придавала я своє бажання розпитати його, що сталося.

- Тоді відкривай, я у тебе під домом.

- Відкриваю.

Швиденько  поставила чайник і пішла відкривати. Тарас зайшов хмурий до неможливості.

- Ого, який ти радісний. Що за туга на тебе надибала, братчику?

- Теща називається.

- Це тоді все пояснює.

- Я трошки з тобою поговорю, бо невпевнений, що не вб’ю стару гадюку. - до хрусту стис він кулаки.

- То пішли на кухню, ліпше таке говорити за чимось смачненьким. Мий руки і приєднуйся.

- Ці руки, ще нікого не вбили. - демонстративно підняв він руки вгору. - Де ж такі клади тільки добувають, і чому не закопують назад, зрозумівши, що добули. - бурмотів він, миючи руки.

А я насипала щедру порцію голубців йому і символічно одного собі.

- Їжа. - щасливо оскалився він, схопив шматок хліба і від задоволення навіть прижмурився. - Ти все таки найкраща.

- Це тільки тому, що ти зі мною не одружений.

- Ні, це тому, що ти така класна.

- Ти їж і добрій відповідно, а то самій лячно стало, як тебе в дверях побачила.

- Ага, подобрієш тут. Ця знову приперлася. І знову все по колу. І тут я поганий, і дітей я не так виховую, і там не такий, як треба. І взагалі, ідея фікс у неї.  Просто поїдом доїдає. Іванну дорікає вибором мене, і пропонує тій покинути мене, звісно квартиру я маю залишити дітям. Дітей теща забере до себе,  квартиру здасть, а  Іванна має поїхати на заробітки в Італію.

Е, я слухала дещо розгубившись від таких грандіозних планів  його тещі.

- Навіть не знаю, що відповісти.

- Так, а що тут можна відповідати,  просто страшенно хочеться десь прикопати її тихенько. Вибіг з дому, бо щось візуалізація була у мене дуже яскрава. Просто бачив, як цього демона зла придушив,оскаженілого перевертня в спідниці, злостивого упиря, жовчну відьму, нещадну ламію, інтелігентну  інбридингову каргу.

- Ти просто свята людина. - від його порівнянь мої губи розпливлися в посмішці.

- Та де там. Руки он трусяться. - нервово видихнув він.

- То важко посудити. - задумливо сказала я  встала і поставила каву. - Колись я читала таку пізнавальну статтю, у якій розповідалося, що у конфлікті теща-зять немає нічого дивного. По-перше, теща це теж жінка, й іноді жіноча сутність домінує над материнським інстинктом і виливається в заздрість до доньки, але материнські відчуття переносять даний негатив уже на зятів. Більшість жінок завжди підсвідомо сердяться, коли випадають головної ролі в житті чоловіка і на цьому місці бачать іншу жінку. Звичайно, якщо вона ще й нещаслива в своєму сімейному житті, то сімейне щастя дочки буде її дратувати.

У Тараса витягнулося лице, він зробив ковток і подавився кавою. Відкашлявся.

- Ні, ну мені вже стало легше. - видихнув він і здригнувся. - Правда, аж пересмикнуло від твоїх слів.  І з таким задумливим виразом подивився десь за моє плече, знову здригнувся.

- От і славно. Конфлікт в будь-якому випадку потрібно вирішувати, не замовчувати, не роздувати, не ховати, а вирішувати. У колі сім’ї, з психологом, на одинці з тещею.

- Як? - застогнав він.

- У багатьох народів, ще навіть в недалекому минулому прийнято було уникати тещу, не дивитися на неї, не розмовляти. - на втіху йому сказала я.

- Я хочу в ті часи. - хмикнув він.

- От бачиш, проблема взаємовідносин теща-зять - вічна. І готового рішення на таці не буває.

- Прийняв. І заспокоївся. Бажання крові уже минуло.

- Люблю тебе за то. - посміхнулася я йому.

- Пішов додому.

- Проведу.

- А проведи. Тобі нічого, а мені приємно. - щиро посміхнувся він.

І ми безтурботно посміхаючись вийшли до його машини.

- Ти моє чудо! - на прощання Тарас притягнув мене і поцілував.

- Що це в біса таке?

Від рику здригнулися ми разом. Неподалік стояв Лука, і до живих печінок, обпікав нас злим поглядом. Ми з Тарасом стояли і розгублено переглядалися. 

- Якої неми ти її цілуєш?

- Ти розберешся? - прошепотів Тарас мені на вухо.

- Авжеж.

- Тоді я додому, місця, де живе триклятий дракон, якого називають теща.

-  Тримайся. - стиха прошепотіла йому у відповідь.

- Лука, а ходімо поговоримо. - повернулася я до того, хто стояв і незадоволено сопів.

 Підхопила його під білі ручки і потягнула в квартиру. Я була сувора і невблаганна, з безжальним поглядом, з грізно насупленими бровами.  Щось видно з мого образу шарпнуло Луку за живе, бо він притих.

- Лука, а що це було?

- Чому він тебе цілував?

- У Тараса стрес в житті, який  тіпає йому нерви, псує кров і тягне за душу в сторону пекла. І хоч він називає її виплодок пекла, та інші називають її теща.

- А чому він тебе мацав?

- Обіймав. - уточнила я. - Він мій друг, а обійми є найрозповсюдженішим  проявом дружньої прихильності. Але в мене є запитання до твоїх відчуттів і думок?

 Лука пихтів, але мовчав.

- І що ніяк стриматися не можна було? – я дивилася на нього запитливо, а він виглядав, як собака з понуро опущеними вухами, яка нашкодила і яка знала, що нашкодила і за це буде покарання.

- Ні, не можна було, – наїжачився він. -  І вибач, якщо я щось таке сказав – він виглядав нещасним.