Глава 27

-І на завершення лекції хотіла б вам нагадати простий постулат. Дитина народжується на цей світ без якихось знань чи умінь.  Шлях до успіху починається з перших кроків, а  вірніше з перших дій. Коли ви не будете застосовувати хоч якихось зусиль, у вас не буде нічого. Тільки завдяки діям, ви отримаєте ті необхідні навики, з допомогою яких ви досягнете успіху. Дорогу здолає той, хто йде. До наступної зустрічі.

- Дарино Олександрівно, а у мене запитання. – біля стола стояла Яринка і дивилася на мене своїми великими голубими очима.

- Слухаю?

- У мене особисте запитання…- зам’ялася вона.

Я задумливо на неї подивилася, відмінниця, розумниця, красуня, що ж там у неї не склалося.

-І чим можу тобі допомогти?

- Я взяла роботу і боюсь, що не справлюся з нею.

- Так, давай ще раз, ти роботу зробити взагалі цю зможеш?

- Так, думаю, що так. Але боюсь, що а може не справлюсь. Я такого ще ніколи не робила. – туманно пояснила вона.

- Ярино, усі люди відчувають страх. Успішні люди бояться також, як і інші люди, але не дозволяють своєму страхові брати над ними верх.  Страх – це природжений інстинкт перед чимось невідомим, новим, з чим ти ще не стикалася  до того. Життя багатогранне і неможливо знати, і передбачити хід подальших подій. Було б також нудно жити, якби людина знала абсолютно все, і могла бачити майбутнє. Але страх – це не причина щось не робити. Успішні люди уміють управляти своїми страхами і використовувати їх собі на користь. І якщо твоя діяльність не носить кримінального характеру… – я виразно на неї подивилася, вона заперечливо захитала головою.

- Ні, нічого такого, просто не впевнена, що мені вистачить таланту і уміння.

- Успішні люди не завжди володіють талантом, але завжди знаходять способи максимально реалізувати той потенціал, що у них є. Будь-якій людині природою даний якийсь талант, або здібності. Кожен може досягнути успіху і стати по-справжньому успішним, якщо цього захоче і задасть єдине запитання  - «Як мені це зробити». І ще одне, без ризику досягнути великого результату просто не можливо. Кожна діяльність, кожний проект, пов'язаний з новими ідеями, планами, новою інформацією. Знати все на перед, не можливо. Тому доведеться взяти на себе всю відповідальність за ці ризики і діяти. І тільки так.

- Дякую.

- Будь ласка.

Та не встигла я вийти з аудиторії, як до мене підійшов ще один мій студент. Я задумливо потерла лоба. Що ж так усім потрібна порада мудрого і доброго наставника? Відпустили не відразу. Тут же задзвонив телефон. На дисплеї висвітився номер Луки.

- Привіт!

- Привіт Лука!

- Хотів запитати, може ми ще якось повечеряємо разом? Після роботи, коли тобі зручно.

- Гаразд. Давай тоді завтра, після роботи десь о шостій вечора.

- Добре. Я тебе заберу.

- Тоді домовилися.

               Вечеря, пройшла в тихому, спокійному руслі. Окрім факту, що Лука, здається, мене зваблював. Він був весь чарівний, робив компліменти, посміхався, сипав дотепами. Я просто насолоджувалася вечором. Лука відвіз мене додому. Відкрив мені двері машини, я вийшла, він потоптався на місці.

- А запросиш мене на каву?

З такою запальною посмішкою запитав він, що звичайно відповіла так. Ми пройшли на кухню.

- То чай чи кава?

- Чай. -  продовжуючи витріщатися на мене, сказав він.

Я поставила чайник  і сіла напроти нього за стіл.

- Я, здається, розучився зваблювати жінок . - нервово посміхнувся Лука.

- Ну, чому ж виходить. - розсміялася я. - Навіть більше ніж ти думаєш. - закипів чайник, і я піднялася заварити чай.

Лука піднявся слідом і обійняв мене зі спини, його рука лягла на мій живіт, а він притулився головою до моєї потилиці.

- Мене тягне до тебе. Ти зваблюєш мене. Я тебе навіть не знаю, як так сталося, але мої думки зайняті тобою. Є щось таке в твоїх очах  пекуче, що я іноді змушений ще деякий час залишитися сидіти.

Я відставила чашку і повернулася до нього. Сміх скінчився, все стало серйозно під просто спраглим полум’яним і пекучим поглядом. Мій подих перехопило. Нестримна у своєму бажанні, я нарешті запустила руку в його волосся і притягла його для поцілунку.  Легенько потягнула його за губу і подарувала довгий, багатообіцяючий поцілунок. Переривчастий, приголомшений подих був мені нагородою. Та довго Лука не витримав і перехопив ініціативу, він цілував повільно і з почуттям. Тепер він не вагався й не зупинявся, і смакував мої губи, як найвишуканіший делікатес. Його рука наполегливо ковзнулася моїм тілом, пославши табун мурах моїм тілом. Я не втрималася і міцно притисла його до себе, хотілося ще ближче, хотілося розчинитися в ньому. Губи продовжували своє катування. А я насолоджувалася міцними м’язами під долонею. Лука хрипло видихнув, його рука пробіглася моїми вилицями, затрималася на шиї, опустилася на ключиці, у  його очах танцювало безумство, піднялася на носочках і злегка вкусила його за щелепу. Він підставив мені горло. Лизнула шкіру і трішки прикусила, він застогнав. Руки Луки хаотично гладили моє тіло, наче він боявся не встигнути, що наче мене зараз у нього відберуть, а він не встигне насолодитися дотиками. Похапцем і з якоюсь мукою розстібав ґудзики, шипів, коли вони не піддавалися з першого разу, та зрештою повільно стягнув з мене блузку, звільнив мої руки і кудись закинув блузку. Справившись з нею, знову огладив моє тіло і того йому показалося мало, він губами пройшов доріжку з поцілунків від плеча і ключиці, затим перебрався шиєю до самого підборіддя . І тепер уже я закинула голову, аби йому було зручно, підставляючись під його поцілунки. Тяжко видихнув.

-Поцілуй мене, будь ласка. - прошепотів мені в губи.