Глава 21

Ранок почався класично: зарядка, душ, кава і улюблена робота. Полюби свою роботу, і ти ніколи більше не будеш працювати. Єдиний урок я вивчила в життя, це треба намагатися спробувати ще раз, особливо коли тобі дуже хочеться здатися.  Тож роботу свою я любила, від спілкування з студентами отримувала задоволення, а в підземелля лізла, коли все починало бісити. Все в житті було врівноважено.  Телефонний дзвінок мене застав на перерві..

- Слухаю.

- Привіт! Це Лука. Шовковський Лука.

- Так, Лука, привіт!

- Я хотів запитати… тобто запросити тебе на каву…

- Запрошуй. – великодушно дозволила я.

- Завтра годин в шість буде зручно?

- Добре.

- Тоді до зустрічі, – з полегшенням сказав він і положив слухавку.

       Я декілька хвилин постояла з роздумами, і що це має означати?  Справ у мене було багато, і день пролетів непомітно. Довелося за якісь там погрішності навіть влаштувати рознос моїй групі. То вони пережили навіть спокійно. А моїх нервів явно не бережуть, це ж потрібно налаштуватися і прочихвостити їх, а це витрати енергії моєї до речі. А ще в мене повні аудиторії таких же безголо….в розумінні багатообіцяючих  студентів. Адже викладач – це особистість, що передає молодому поколінню життєві цінності і зразки професійної поведінки. Я потерла обличчя рукою. Втомилася. Все таки день був довгий.

      До дому я вернулася, як вичавлений лимон. Зварила собі легкого супчику. А потім  прийняла ванну з ефірними оліями грейпфрута й іланг-ілангу під класичну музику, і усілякі корисні маски для волосся та обличчя. Краса страшна сила, змушена визнати я, дивлячись на себе в корисних масках. Сеанс аромотерапії привів до того, що я заснула тільки діставшись ліжка. Совість у мене видно чиста, бо сплю я добре.

     Мій робочий день пролетів швидко, Лука дзвонив уточнив час, і куди йому приїхати, щоб мене забрати. І приїхав  він точно за часом. Я підійшла до машини, Лука чекав мене біля неї.

- Привіт! – з посмішкою привіталася я.

- Привіт! – Лука відкрив мені двері, і я сіла в машину.

- Як у тебе справи?

- А. Нормально. – скупо відказав Лука.

А я все таки подумала, що з Вадимом у них неймовірно багато спільного.

- А як у тебе?

- Як зазвичай. Насичено і непередбачувано. Уява у студентів безлімітна, вони енергійні, активні, а мені доводиться з цим жити. Сьогодні намагалася витягнути студента на трійку. Ставлю запитання, щоб сказав хоч про що читалася лекція. Студент мовчить. Запитую, ну хоч хто читав лекцію. Студент мовчить. Кажу, ставлю питання, що наводить на відповідь: ти чи я?

 Лука посміхнувся.  І під’їхав до ресторану.

- Сподіваюсь ти нічого не маєш  проти європейської кухні?

- Ні, нічого не маю проти.

- Тут затишна атмосфера, неймовірна кухня, чудове обслуговування, уважні адміністратори і офіціанти. Смачне домашнє вино і рекомендую скуштувати їхні десерти.

- Добре.

Ми зайшли всередину. Нас з приязною посмішкою зустрів адміністратор.

- Доброго вечора!

- Добрий вечір. Я бронював столик на Шовковського.

- Так, будь ласка, прошу.

І дівчинка люб’язно провела нас до столика. Я оглянулася. Дійсно вишуканий інтер’єр, затишно, тихо, спокійно. Офіціант залишив меню, я швидко вибрала равіолі колоре з лососем, шпинатом і сиром дор блю в овочевому соусі зі свіжими томатами та теплий салат з телятини під медово-гірчичним соусом. Подумала й замовила келих вина. Лука вибрав філе качки з ягідним конфітюром і легкий овочевий салат. І також замовив келих білого вина.

- Тут справді смачно готують. – сказав Лука, повертівши в руках бокал вина, який нам приніс офіціант.

Я перевела погляд на Луку, на його губах була посмішка, а його погляд час від часу зупинявся на моїх губах.

- І місце тут тихе. Я тут буває обідаю. Іноді доводиться вийти з офісу просто, щоб перезавантажитися, коли голова уже геть не працює. Або коли потрібно виконати якусь творчу роботу, але немає того чарівного стану, який би легко дозволив зайти в потік творчості і злетіти до неба.

- О, так! Натхнення – як вибух, імпульс, що виштовхує тебе за межі досяжного. Некерований процес всередині тебе, всього лише мить, яка запалює усе довкола тебе, і ти починаєш ясно бачити навіть те, що раніше не навіть не уявляв, і тоді ти з легкістю вирішуєш задачі, які ще вчора були недосяжні для тебе. Знайомо.

- А де ти шукаєш натхнення?

- Ну для мене натхнення завжди пов’язане з вирішенням поставленої задачі, досягнення певної мети. Як розгризти твердий горішок. Це щось таке в чому я варюсь, у відчутті дискомфорту, незадоволення і якось так народжується спочатку почуття, а потім думка.

- Напевно, у мене теж таке щось. А потім  все стає ясно, просто і зрозуміло, і ти без зусиль робиш все.

- Але до того ще довга дорога. – з долею суму відповіла я. – А чим ти взагалі займаєшся?

- Проектними та електротехнічними роботами. Працюємо по Україні.

- Звучить складно. А чому такий вибір?

- Закінчив політехнічний університет за спеціалізацією інженер-енергетик. Спочатку працював за спеціальністю в одній компанії, потім ще з одним працівником з тієї компанії створили свою, і так уже 14 років ми з ним працюємо. Ми виросли, розширилися відкрили свої магазини і свої бюро в великих містах України.

Про роботу він розповідав із задоволенням і захопленням, у нього починали блистіти очі, і з’явився такий цікавий вираз обличчя, суміш гордощів і задоволення. Було повне відчуття, що він в темі.

- Тобі подобається твоя робота?