Глава 19

Увесь наступний день ми пробігали  історичними пам’ятками Львова, а на вечір відправилися в  місце - «Де пиво Львівське вариться, там воно й найбільше смакує». Організаторські здібності таки у Лізи присутні, ми встигли все. Замовили навіть легкі закуски і стали чекати виступу.

- А чим тобі цікава група? - запитала я.

- У них непогані пісні, якісна музика, вродлива співачка з потужним вокалом. Поєднання важкої музики з глибоким жіночим голосом та етнічним колоритом змушують звернути на них свою увагу.

- А! Зрозуміло. – і я повернулася до свого салату, який я замовила.

 Ніна задумливо подивилася на мене і зробила ковток пива. У цілому на групу ми очікували в спокійному і розслабленому стані. Мені так взагалі все подобалося. І їх нарешті оголосили. На сцену вийшли молоді люди. Нічого так, навіть колоритно виглядали в поєднанні шкіри і національного орнаменту. І вийшла солістка я саме зробила ковток морсу і мало не подавилася, побачивши свою колишню студентку, яка привіталася і почала співати.

- Дарино? – все таки вловила Ліза мій вираз обличчя.

- Здивована. Солістка даної групи моя колишня студентка. Пам’ятаєте, була в мене така історія з дівчинкою студенткою… – у дівчат витягнулися обличчя.

- Та, ну не може бути… - слабко заперечила Ліза.

- Аби ж то, – маючи якісь недобрі відчуття зітхнула я.

І вони майже в ту хвилину виправдалися, коли Аліна глянула в зал і зустрілася поглядом зі мною. Я задумливо потерла підборіддя роздумуючи, чи втікати чи вже пізно. Але співала вона добре. Голос у неї був красивий. Все таки я заказала собі наливки і хлопнула чарочку. Задумалася про алкоголізм і чи не замовити ще одну. Логіки все таки немає. Зал бурхливо радів і явно отримував задоволення. Людей було все таки багато. По закінчені виступу Аліна пройшла через зал до нашого столику.

- Доброго вечора! Я рада вас бачити. –  прошепотіла вона до мене.

Нагнулася й поцілувала мене в губи. Я відхилилася. У моїх очах пробіглося застереження. В її ж очах гуляло ще збудження після виступу, та вона спинилася й обдарувала мене посмішкою. Хтось її кликав.

- Мені потрібно йти.  - з жалем пробурмотіла вона й пішла.

А весь ошелешений зал дивився на мене й це було не саме страшне, бо я тільки відвела погляд, як наткнулася поглядом на Луку. О, його вираз обличчя просто не передавався опису.

- Якого чорта вона робить? – видихнула Ніна.

- Дарино, ти як? – пролунали відразу запитання від них.

- Думала, що гірше вже не буде, але щойно зустрілася з поглядом брата мого студента. Не так давно він у моїй квартирі застав загорнутого в один рушник на стегнах брата.

- Що ? – тепер уже пивом подавилася Ліза.

- Ти певно жартуєш?! – це вже Ніна видала з нервовим смішком.

- Твою ж пероксид урану. Ви не будете проти, якщо я все таки піду додому. І пройдусь пішки, зустрінемося в готелі.

Я рішуче піднялася і вийшла, Шовковський продовжував на мене витріщатися. І хоча я планувала просто вийти і пройтись, та його вигляд змусив змінити напрямок руху і підійти до нього.

- Привіт! Ми можемо поговорити?

- А? Поговорити? – він оглянувся на чоловіка, з яким сидів за одним столом. – Я вийду.

І ми пішли на двір.

- Видно наслано, кожна наша зустріч якось суперечить здоровому глузду. – заговорила я, коли ми вийшли на двір.

- Це є трохи. – обережно на мене подивляючись  відповів він.

- Я щось останнім часом часто потрапляю в край безглузді ситуації. І відразу відповім я не маю сексуальних відносин з жінками. І не зваблюю дівчаток.

- Я так і подумав. Просто не очікував тебе тут побачити при поцілунку з солісткою гурту.

- Не повіриш, але я теж на це не очікувала. Тож пробую це також пережити. І ще поки, що в сказі і виходить у мене це не дуже добре.

- Ти повертаєшся назад? – запитав він.

- Ні. Я хочу пройтися.

- Я можу тебе провести…- з незрозумілої інтонацією чи то запитання, чи то пропозиція сказав він.

- Пішли. - погодилася я і навіть взяла його під руку. - Як в тебе справи?

- Нормально. - невпевнено відповів він.

- А ми можемо зайти і десь кави випити? - запитала я знову.

- А ти знаєш де? А то я тут вперше. Якось не доводилося раніше бувати. Я відпочивати зазвичай за кордон їздив.

- А тут все вирішив, що хотів?

- Я зустрічався з приводу контракту на підрядні роботи, вірніше підписували договір.

- О, то я тебе вітаю.

- Дякую. Ми біля них і витанцьовували, і витинали, і якщо чесно, був момент, коли думав уже все нічого не вийде. Наші конкуренти уже з замовником працювали, а ми новачки, але несподівано це і стало вирішальним моментом при виборі підрядника. Замовник уже був досить втомлений роботою з конкурентом і вирішив змінити підрядника. Отак і вийшло, що в розпал травневих свят терміново довелося їхати до Львову і підписувати договір. - він розслабився і з запалом, з вогнем в очах розповідав про свою роботу.

- От бачиш життя іноді непередбачувана річ. І поки не спробуєш, не дізнаєшся вийде в тебе це чи ні.

- Можливо так.

- О, кав’ярня, давай зайдемо.

- Пішли. - охоче погодився він.

І ми зайшли в невеличку кав’ярню.

- Доброго вечора, - привітався Лука до дівчинки за прилавком. - Одне лате  і чорний чай, будь ласка. - Лука покосився на мене.

- Виконую твої рекомендації. - прокоментував він свій вибір.

- Я просто пишаюсь тобою. - посміхнулася я.

- Спати став краще. І все завдяки тобі.