Глава 18

Наближалися вихідні на травневі свята. Ми з подружками домовилися з’їздити в Львів. Я обожнювала Львів з його старовинною архітектурою, вузенькими вуличками, старовинною бруківкою та затишною атмосферою. Мене манили сплетені культури Заходу і Сходу, що відображалися в пам’ятках архітектури та музеях. З 1998 року центральну частину Львова занесено у Список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Львів другий за кількості пам’яток в Україні після Києва, тому там є на що подивитися.

Ранок почався з таксі, яке запізнилося, але водій дуже каявся і взагалі здавалося, що він от-от засне прямо за кермом, та попри мої побоювання він мене таки довіз на вокзал. Як на мене, то самий легший спосіб доїхати до Львова з Києва поїзд Hyundaі. П’ять годин дороги, у якій я сплю, і я на місці. На вокзалі у Львові мене зустріла, моя стара-стара подружка Ліза, вона у Львів поїхала на декілька днів раніше за мене.

- Привіт!  Виглядаєш класно. – сказала вона і тут же міцно обійняла мене. – У мене таке враження, що у Львові з тобою легше зустрітися, аніж в Києві.

- Робота, це все вона і може зовсім трішки ліні. - чесно зізналася я.

- А ще як не розлучення, то відрядження і вилазки під землю.

- З твої вуст звучить, що я більш зайнята, аніж я думала. Розлучення було давно, відрядження мають місце, а під землю мене тягне.

- Ага, це тільки у мене подружки одна під землею повзає, інша шукає великі істини і займається імбілдінгом, до речі уже скаржилася, що чоловік запідозрив, що вона йому зраджує. Заняття видно таки допомагають.

- Зате у тебе знайомі з широким колом захоплень.

- Ми йдемо пішки від вокзалу недалеко готель. І хоч мене радує твоя готовність жити хоч в собачій будці, аби зверху не капало, та я все таки люблю комфорт. Готель у нас недавно збудований, стильний, затишний, гостинний, з відмінно облаштованими номерами.

- Я вже згадала, що ти у нас займаєшся інтернет-маркетингом.

- Уточню, у мене своя компанія, прогресивна і успішна.

- Може годі хвалитися?  - закотила я очі. – Сама знаю, що ти у нас і розумниця, і красуня.

- Тільки характер поганий, заміж ніхто не бере. – потішно наморщила вона ніс.

- А кохання твого життя Олексій?

- Бачимося один раз на місяць, і то за межами України. Міжконтинентальна любов має свої недоліки.

- Н-да. Одна Ніна у нас, як людина, і чоловік, і дитина, і улюблена робота, як тільки вона встигає ? – скрутно похитала я головою.

- І не говорили, з Одеси їде. Ввечері має бути.

- Чим їде?

- Машиною. Вона з нею зріднилася.

- Не думала, що робота головного бухгалтера потребує так багато роз’їздів.

- Компанія у них просто велика.

- Це все пояснює. – посміхнулася я. До готелю ми нарешті підійшли.

- План такий, швидко заселитися, потім підемо пошукаємо обід. Хочу відвідати «Трапезну».                 

                       Поселення довго часу не зайняло.  Готель дійсно був затишним. Номер просторим з видом на історичну частину міста, теплі тони та натуральна фактура дерева в оздобленні інтер’єру, зручна ванна кімната. Я прийняла душ, переодягнулася.

- Прискорся, нас чекає місце відпочинку, задоволення і тепла. Читаю куди ми йдемо. Під мурами давнього Львова 1460 року постав дерев’яний храм св. Андрія. На його місці 1600-1630 років збудовано найбільший кляштор міста – монастир отців бернардинців. 1784 року австрійська влада в келіях монастиря заснувала Архів, що нині є найбільшим в Україні. Тут знаходяться документи з ХІІ століття до останніх років. Келії і підвали колишнього монастиря і донині повняться духом легенд і переказів. Серед інших часто витає привид пихатого ченця Альберта, що в 1641 році власною кров’ю підписав угоду з Люцифером на стіні келії та згодом був спалений. З 1992 року в частині пивниць бернардинського монастиря діє Музей Ідей, на подвір’ї – мистецький Сад Бернарден Ґарден.  У трапезній музею радо гостять усіх його прихожан смачними стравами та п’янкими трунками, шануючи дух століть цих древніх мурів. – Ліза задумливо потерла лоба. – І щось мене насторожило слово трунок?

- Це напій і переважно алкогольний. Саме слово має багато значень це і алкогольний напій, і відвар трав, і пахощі і навіть те, що ти подумала отрута.

- А як зрозуміти, чим саме нас будуть поїти?

- Видно все буде залежати від того, чи будеш ти дратувати офіціанта. – пробурмотіла я, закручуючи волосся в ракушку.

- А ти наповнена оптимізмом. – важко похитала вона головою.

- Студентів у мене багато, то ж навіть говорити не буду, чим  я наповнена. В усякому разі заіржавіти вони не дадуть, якщо звісно не доведуть до інфаркту. І нудно мені з ними не буває. Як не інтимні походження, то алкогольні загули і між ними період екзаменів, коли їм  ну край потрібно, а мені вже не дуже. Тягнуть білети мучаться, списують  і катують мене своїми відповідями.

- Ну, ти ж хотіла цього…- противним голосочком протягнула Ліза.

- Я їм лекцію читаю, а половина з них спить з відкритими очима інша мені записки пише, «Хочемо додому!» повернула на звороті написала : «Хотіти не шкідливо». Я з ними таку школу шпигунських штучок проходжу, але чим радують, все одно щось нове вигадують.

- Зате не сумно.

- Ага, недавно мені мою ж дипломну роботу принесли.

- Сама згадай найкращі студентські роки. Ну, що зібралася, а то я зараз з голоду помру.

- Припустимо до померти тобі ще далеко. Але я вже готова. Пішли?

- Звичайно пішли. Милуємося містом і заодно калорії спалюємо.

- Ти ж з голоду вмирати зібралася, що спалювати будеш?