Глава 17

-  Привіт! Як у тебе з сном? -  починалося класичне моє запитання.

- Ти можливо не повіриш, але спав 12 годин.

- О, то ти тепер бадьорий і енергійний. - поставила усміхненого смайлика.

- Скоріше старий і трухлявий.

- Так, скільки там тобі 40?

- Так.

- Повторюю молодий, здоровий, енергійний у тебе ще все життя попереду. Ти собі навіть не уявляєш, який ти уже багатий, тому що здоровий. Є здоров’я - є все інше. Все тільки починається.

- Не знаю, чи зможу я ще раз.

- А що тебе так лякає?

- Самотність. Я не хочу бути один.

- Ти ж не самотній. У тебе є сім’я, яка тебе любить. Є друзі. Не плутай поняття. На разі у тебе не має тільки жінки. Але і то таке. Буде у тебе бажання, і все налагодиться.

- Я повертаюсь в квартиру і мені дико, що тут так порожньо.

- Послухай, у тебе зараз є чудова можливість почути себе самого. Згадай чим ти любиш займатися. Яке у тебе хобі?

- У мене немає хобі, я по 14 годин працюю.

- Пора переглянути твій робочий графік. Ти маєш мати збалансований графік робота і відпочинок.

- Мені подобається моя робота.

- А що тобі ще подобається?

- Рибалка, подобалася, правда часу на неї майже немає, уже й не пам’ятаю, коли був на ній останній раз.

- А що ще? Які були мрії?

- Немає в мене нічого. Все десь зникло.

- Тоді подумай, чим би хотів зайнятися, що тобі подобається ще робити окрім роботи.

- А ти і мертвого дістанеш…- написав він і вставив сумного смайлика.

Саме хотіла душевну таку відповідь написати, як телефон засвітився фото усміхненої Лізи.

- Хай! - радісно пискнула вона. -  Я у справі і на хвилину.

- Привіт! - посміхнулася я такій відвертості.

- У мене тут пропозиція, а поїхати на травневі свята до Львову на наступних вихідних. І Ніна підтягнеться, і ми так веселенько проведемо час. - роздумувала я рівно хвилину.

- А поїхали.

- Супер. Я все організую. І ми такі виїжджаємо 30, нормально?

- Так.

- Обожнюю, коли ти така зговірлива.

- А я тебе за невичерпний оптимізм.

- Все бай, наберу пізніше.

    Від Луки було декілька повідомлень. Перше починалося з запитання:

-Ти, що образилася?

Трохи згодом інше.

-Вибач. Я не хотів, нічого такого сказати.

Ще одна.

-І що ти тепер зовсім не будеш зі мною говорити?

Задумливо потерла лоба, згадала, що це просто таке сімейство вразливих чоловіків.

- Лука, я на тебе не ображалася, не ображена і в принципі, щоб мене образити, то ще треба постаратися. Просто іноді не маю змоги відразу відповісти. Давай домовимося, що іноді я буваю зайнятою, іноді мені не зручно відповісти відразу, а іноді я не чую свій телефон. І з якого дива ти взагалі підозрюєш, що я на тебе весь час ображаюсь? - відписала я йому.

-  Не знаю. - підозрюю написав чесно.

- А я до речі у Львів їду. - написала я.

- Я там ніколи не був. Але ми ведемо перемовини зараз з одним замовником з Львову.

- І як перемови?

- Досить складно.

- Головне не здавайся, усе вийде.

- Спробую. Хоча іноді хочеться…

- Усім іноді хочеться усе залишити нанівець, але перемоги досягає той, хто перемагає себе і йде далі.

- У тебе на все є відповіді?

- Ні. Тільки на основні запитання. Одне з них, жити бажано щасливо, все одно всі помремо, то хоч прожити це життя треба так, щоб там, нам позаздрили. - І поставила усміхненого смайлика.