Глава 16

Як не дивно, та ми почали переписуватися з Лукою.

- Привіт! Як справи? - написала я першою.

- Дякую! Нормально. Сходив сьогодні в тренажерний зал. - відписав він.

- І як самопочуття?

- Пішов в тренажерку з великим переривом. Рук і ніг не відчуваю. Все пече.

- То результат дії молочної кислоти. Спробуй побільше простої води попити, вживання великої кількості води допоможе зменшити інтенсивність накопичення молочної кислоти, а зелений чай, або вишневий чи гранатовий сік, містять багато антиоксидантів, що сприяють швидкому відновленню м’язових пошкоджень.

- Спробую холодний душ.

- Ні, краще прийми гарячу ванну, це покращить кровообіг і сприятиме швидкому виведенню кислоти.

- Гаразд, пішов у ванну.

                  Ми щодня переписувалися, це стало вже входити в звичку. Розлучення він переживав якось складно. Моє власне розлучення для мене пройшло легко, просто прийняли рішення, що нам ліпше розійтися. Нічиї надії не руйнувалися при цьому, життя не переверталося, правда колишній чоловік все одно якось не дуже добре прийняв те, що ми розлучаємося, але без крайнощів. Навіть продовжував вчасно дивіденди виплачувати, хоча, здається, його мама переживала більше. Але все нормально. Життя у всіх продовжилося.  всі задоволені. Лука ж виглядає, як один клубок натягнутих, як електрика нервів, до яких краще не лізти, бо вб’є.

- Як життя? - починала я зазвичай переписку.

- Нормально.

- Спав сьогодні?

- Щось не склалося. Не зміг заснути.

- Пояснюю ще раз, таким темпом життя тільки добре себе в могилу зводити. А хочеш жити, то прояви хоч трішки турботи про себе. Не можеш справитися сам з фігнею в голові, йди до психолога.

- Я не псих.

- Що за пришелепкуваті в тебе думки в голові живуть? Звісно ні. Ти нормальний чоловік, у якого виникли певні життєві труднощі. Просто психолог тобі їх швидше допоможе розкласти поличками. І жити далі.

- Я тебе відволікаю? - Написав він питання.

- Ні. Чому таке запитання?

- Просто здалося. - Я задумливо покрутила телефон в руках, н-да, не готова я ще до добрих справ. Уже прибити хочеться пацана. Натхнення і терпіння тим добрим людям, які щодня працюють з такими безголовими людьми.

- Лука, у кожної людини можуть бути моменти, коли життя здається не в радість. Були і в мене такі моменти. І я дуже вдячна тим людям, які були зі мною в ті часи. Іноді моральна підтримка дорого вартує. Я розумію твої почуття, але я думаю, що можна і по-іншому жити.

   Але і моє життя останнім часом теж було на диво зашарпане. Багато роботи, багато віртуального спілкування з друзями, бо всі були неймовірно зайняті цією весною. На одних вихідних я з’їздила до Ігоря Івановича. Життя в нього, здається, заладилися. Односельці його підтримували. І мене вже зустрів не худий дідусь без надії в очах, а дуже навіть оптимістично налаштований, вкрай зайнятий питаннями, з якими до нього повадилися люди. Ігор Іванович виявився талановитим конструктором і все щось вдосконалював з місцевими. Щиро тому пораділа.

- Привіт! Чим займаєшся? - Написав Лука.

- Привіт! Складаю звіт, про побачене в колекторі. Виконую нудну роботу. А ти як?

- Кошторис перевіряю.

- Щось чим старший вік, тим нудніші справи. - Зі смайликом відіслала я відповідь.

- Та, да.

- Але від відповіді ти акуратно відійшов. То як сам?

- Ти будеш мене знову пісочити. Не склалося у мене сьогодні зі сном.

- Ти правий. І коли ж дійде? От дивись від початку нашого спілкування я від тебе не просила непосильних речей. Навпаки, все просто і легко, нормально харчуватися, достатньо спати і зайнятися спортом. Не випросила. Як ти можеш, щось змінити, якщо все одно продовжуєш робити одне і теж? У чому сенс? Розумієш, це твоє життя. І на жаль замість тебе я не зможу бігати, їсти і спати. Стреси, дедлайни, кофеїн і відсутність сну ведуть до захворювань серця. Через безсоння в організмі виробляється особливий білок, який починає руйнувати мозок. Звісно, якщо до цього в тебе був здоровий організм, то наслідки систематичного недосипання, можуть проявитися не відразу, а через декілька років. Але вони будуть. Ну, ж  бо Лука, вибір за тобою.

- Я знаю…

- Та що ж за тяга до самознищення? Тільки від тебе буде залежати, як ти проживеш своє життя. Я не розумію того, коли ти молодий, здоровий і заживо себе хорониш. Навіщо? Ах, в тебе труднощі. Вони у всіх. Піднявся, отряхнувся і пішов далі. Не смій здаватися. Ти маєш найцінніший дарунок, що світ міг тобі дати життя. Ти можеш його смакувати, відчувати, ти можеш повноцінно жити. Перед тобою повно можливостей. Це розкіш для багатьох людей, які хворіють, які щоденно ведуть боротьбу за своє життя. Ти маєш все, але ти про це навіть не замислюєшся, бо якась дурепа зробила тобі боляче. Ти маєш собі дозволити відчувати, а не вбивати себе. Я не розумію цього. Не розумію, як можна нехтувати своїм життям, замість того, щоб прожити його добре.  

       І такі розмови у нас велись майже кожен день. Лука ніяк не міг виборсатися з того свавілля його почуттів, а я не полишала надії привернути його в сторону добра, ну на крайній випадок просто не вбити. Я свято вірила, поки ти живий, все можливо єдина вагома причина, за якою ти можеш здатися - це твоя смерть. Лука ж дотримувався несумісної з життям думки про те, як він може жити після цього. З цієї халепи дороги ще видно не було.