Глава 10

Моя лекція добігала кінця. Я оглянула аудиторію уже не діти, але ще й не дорослі люди.

- І на останок. Не йдіть за всіма, обирайте свій шлях. Прислухайся до себе й оберіть те, без чого ви не уявляєте своє життя. Оберіть ціль, а потім наполегливо день за днем йдіть до неї. Вам обов’язково скажуть, що у вас нічого не вийде, не слухай їх, всі будуть користуватися своїми відмовками, своїм виправданнями свого нудного життя. Не звертай уваги, для вас буде тільки мета й ваша віра в себе. Все інше не має значення, що говорять й хто говорить.  А тепер, дякую всім, лекцію закінчено. До зустрічі на наступному тижні.

    Як завжди почулося не хором «дякую», і всі заметушилися й почали збиратися.

 З аудиторії я вийшла в кафе. Де з сумно підпертою головою, побачила свого сердешного друга Тараса. Взяла собі кави і тістечко.

- Привіт! З поверненням. Чого такий невеселий?

 Тараса скривило від мого дихаючого оптимізмом настрою.

- Зуб болить. – приречено відповів він.

- До стоматолога піти не пробував? - поставила я запитання, вкусивши шматок тістечка.

- Без тебе не здогадався. Чекаю може він ще пройде. – жалібно так сказав Тарас.

Я облизала бік тістечка.

- Не розумію, доросла ж людина, як можна так безвідповідально ставитися до власного здоров’я? СТО машини ти проводиш вчасно і заглядаєш до кожної гаєчки, а як же можна так недбало ставитися до свого організму?

- Не пиляй, без тебе погано. – хмуро буркнув він.

- Один раз в рік йдеш на профілактичний огляд до стоматолога, і твої зуби живуть довго і щасливо.

- Я тебе ненавиджу. – виніс він вердикт.

- Ти мене любиш, я збагачую твоє нудне життя.

Доїла тістечко, взяла телефон й почала набирати номер знайомої стоматології. На першому номері відповіли, що записати можуть через тиждень. Прийняла до уваги, набрала ще один номер. На радісний голос адміністратора, попросила записати нас на найближчий час. Порадували, що є вікно десь за півтори години. Життєрадісно погодилася й запевнила, що будемо. Тарас зі стражданням  дивився на мене. Не повелася.

- Я буду з тобою, мій друже. – з виразом і почуттям запевнила я його.

- Це мене і лякає. – буркнув він. - Де в тебе в нашій країні, стільки ж оптимізму береться?

- Дотримуюсь істини, що ніколи не буває так погано, щоб потім не стало ще гірше. Все пізнається в порівнянні. От зараз у тебе зуб болить, а якщо уявити, що відірвало ногу?

- Дарино, іди ти в…коротше далеко кудись.

- За годину чекаю біля своєї машини, особисто відвезу й перевірю, щоб не втікав через вікно.

- Ти мене ненавидиш. - простогнав він.

- Я тебе люблю. А що таке любов? Любов - це робота, безкорислива і радісна, це зацікавлене і уважне ставлення до людини,  це почуття вільних, зрілих особистостей. Адже ми хочемо, щоб нас любили і хочемо, щоб про нас дбали. І життя складається з дивних малесеньких епізодиків, які вже потім десь на схилі літ виливаються в повноцінну картину.

- Дарино, спинись. Вже зрозумів, що мене ніяка сила не врятує.

- От він досвід.