Глава 9

Єдине правило, яке я засвоїла чітко, це завжди може щось піти не так. У такий очікуваний день нашого походу, щось однозначно пішло не так, і ми мали те що мали. Видохлися і втомилися ми всі, так що просто не було вже сил йти. Ще й Вадим невдало приземлився і від нього не дуже добре пахло. Рішення було прийнято поїхати до мене додому.

   Я пропустила Вадима, сама зайшла слідом.

- Вадиме, ти в душ першим. Від тебе пахне, як від каналізаційної ями. Лови рушник.

І я кинула йому білого махрового рушника. А сама пішла на кухню. Привільно влаштувавшись, Міх не соромлячись обчищав мій холодильник.

- Як саранча. – прокоментувала я побачене.

- Я прошто…- з повним ротом спробував він щось сказати.

- Коли рот набитий ковбасою, говорити важко будь-якою мовою. - похитала я головою

- Ти ж не жадібна.

- Розпочинаю думати, що злюкою бути вигідніше. – пробурчала я.

І хвилину дивилася, як кусень хліба з ковбасою Міх героїчно запихає до рота. Дзвінок в двері відволік від споглядання.

- Дивно, нікого ж не чекаю. – пробурмотіла я.

Та двері пішла відкривати. У дверях стояв Лука і злобно дивився на мене. Будь я більш вразливою людиною, його погляд би пройняв, але я ж була загартована студентами і підкована нашими легкими взаємовідносинами з державою. Зла я одним словом була.

- Лука?!

- Він ще дитина. – проричав він.

Мої брови стрімко поповзли в гору.

- Ти зараз про що? І що ти тут робиш?

- Я бачив тебе з ним…

- Ну і? – я таки ще не бачила ніякого зв’язку.

- Ти спиш з моїм братом. – у нього засмикалося око, і він видав знатний рик.

Як на замовлення двері ванної відкрилися і звідти в одному рушнику вискочив Вадим.

- Лука? А що ти тут робиш? – видихнув Вадим, круглими від здивування очима, витріщаючись на нього.

 Я перевела погляд з Вадима в рушнику на Луку, очі якого наливалися кров’ю.

- Н-да, незручно то як вийшло. – я задумливо потерла лоба. – Лука, помовчи, поки ситуація не дійшла повного абсурду. Вадиме, мені потрібно поговорити з твоїм братом на одинці. Ти зараз береш Міха, і ви йдете в кімнату.

 Вадим спробував заперечити, та рушник поїхав, і він цнотливим рухом поправив рушник.

- Я нічого не зроблю твоєму братові. Ми просто поговоримо, поки він тут цілу оргію не вигадав. Міх виходь, – рявкнула я – годі там уже від сміху давитися.

З кухні здригаючись від сміху вийшов Міх.

- А що я? Я нічого. Що дотягалася  ти таки, Дарино Олександрівно, молодих хлопців? Прийшла розплата…

І цей веселий гад,  давлячись сміхом забрав вкритого рум’янцем Вадима в кімнату.

- Що за дурня? Лука, ти що ненормальний? – ошелешено пробурмотів Вадим, до якого дійшла ситуація.

- Вадиме, іди давай постав під сушку обігрівач і швидше одяг отримаєш. – рявкнула я. – Лука, а ти на кухню.

Я дочекалася поки він все ж зайшов на кухню.

- Чоловіків у мене дома більше немає. І перш ніж твоя душа зірветься і понесеться до раю. Це якесь прикре непорозуміння. Згодна виглядає абсурдно.

- Що справді? -  від його іронічного тону мене пересмикнуло. – Яке може бути непорозуміння, при вигляді мого голого брата? Ти з ним спиш? – проревів він.

- Ні. Я з ним не сплю. У нас була вилазка. Попали в страшенно замулену і вонючу сірководнем ділянку тунелю, Вадим перечепився і розпластався  на весь зріст. Результат -  він мокрий і неприємно пахне. Громадським транспортом я його відповідно відправити не могла, через те ти його зараз й бачив дбайливо загорнутого в рушник, що винирнув з моєї ванної. Тепер зустрічне запитання, де ти нас побачив?

- Біля метро Арсенальна.

- А чого просто не подзвонив?

- А я дзвонив. Правда у Вадима телефон був поза зоною. – все ще зло кидався словами він. – Хто той другий?

- Мій друг. – відрубала я. – Давай ще раз проясняємо ситуацію. Нас усіх об’єднує спільне захоплення вивчення рукотворних підземель. Нам цікаво ходити, дивитися, фотографувати, вивчати. Більше того, ми співпрацюємо з міськими службами, спостерігаємо за малодоступними комунікаціями, повідомляємо про всі негаразди, а їх повір у нас є багато. Між нами близькі дружні відносини і нічого більше. І я вже точно не маю сексуальних відносин з твоїм братом.  Я доступно пояснила?

 Лука виглядав осоромлено. Він помовчав декілька хвилин.

- Я маю, здається, вибачитися за свої висновки. – понуро заговорив він.  – Я все не так зрозумів. І прийняв невірне рішення.

- Вибачення приймаються.

Я була здивована і як його дикою пропозицією, і як він спокійно прийняв те, що був неправий. Чоловік не люблять говорити про свої помилки, адже це удар по їх самооцінці й самолюбству. Їм складніше визнавати свої помилки і йти на контакт, тим більше відкрито в цьому зізнаватися. Адже чоловіча логіка виглядає десь так: визнав для себе помилку, вирішив її більше не повторювати і все. Говорити про це не обов’язково. Як і виражати свої емоції та почуття.

– Каву, чай будеш? А то там ще один фантазер сидить, боюсь навіть уявити горизонти його уяви. Все таки він дуже вразливий.  І я б запропонувала зараз за столом усе мирно вирішити.

- Дідько! – стиха крізь зуби вилаявся він. І втомлено потер обличчя.

  А я тим часом поставила чайник, дістала коробку цукерок. Вчасно захована коробка цукерок, рятує від будь-яких несподіваних гостей. Вадиму зробила чай, Міху каву собі теж каву, запитливо подивилася на Луку.

- Чай. - буркнув він.

- Міх, Вадиме, ідіть чай пити. – погукала я хлопців.